Для транспортування вина збудували тунель
"Діяльність такого великого виноградно-виноробного господарства в Козацькому служить найкращим монументом його власнику. Результати вирощення винограду у Придніпров'ї роблять із Петра Миколайовича заслуженого піонера-насаджувача в цьому регіоні", – написали упорядники збірника матеріалів комітету виноградарства Російської імперії у вступі до видання 1912 року.
Випуск присвятили діяльності Петра Трубецького – власника виноградників і підвалів у маєтках Козацьке й Далматов над Дніпром – тепер село Веселе у Бериславському районі на Херсонщині. Закінчив юридичний факультет Московського університету і служив у військовому відомстві міністерства внутрішніх справ. У спадок від діда отримав маєтки на Херсонщині, у 1880 роках розводив там коней.
До нього з діловою пропозицією звертається князь Лев Голіцин, власник урочища Парадіз на південному березі Криму. Він франкофіл і взявся за виробництво в Криму ігристих вин за класичною технологією вторинного бродіння у пляшці. Нею користуються у французькій провінції Шампань. Визнає, що отримані напої не такі тонкі й делікатні, як французькі. "Вино – це продукт місцевості", – любить казати.
У спадок отримав маєтки на Херсонщині
У пошуках північних прохолодних теруарів Голіцин придивляється до володінь Трубецького. Переконує власника посадити лози французьких сортів винограду на берегах Дніпра. 1896-го закладають перші виноградники в маєтках Козацьке й Далматов.
Лев Голіцин бере аналізи ґрунтів і добирає сорти. Задоволений вмістом вапняків у землі – рештків древнього Понтичного моря. У Козацькому садить сорти Рислінг із берегів Рейну та Каберне совіньйон із французького регіону Бордо. У Далматові – сорти для виробництва ігристих вин – Шардоне, Піно грі, Аліготе. За два роки площу насаджень доводять до 200 га. Закладає дослідну ділянку із 300 європейських сортів.
Щоб забезпечити виноробню водою, Петро Трубецький реставрує Вітовтову вежу – оборонну споруду часів литовського панування у XIV ст. Робить її водонапірною.
Шанувальники європейських вин у Російській імперії критикують діяльність Трубецького й Голіцина. Вважають, що найкращі вина роблять тільки у Франції. Всі інші регіони не заслуговують на увагу.
"Наша слабкість полягає в тому, – любив казати Лев Голіцин, – що ми собі не довіряємо. Читаємо закордонні книжки, слухаємо іноземців і замість критики сліпо хвалимо й підносимо. Та хіба іноземець хоче, щоб наша промисловість розвинулася, щоб мати конкурента на всесвітньому ринку? Ніколи!"
1900 року Лев Голіцин везе на Всесвітню виставку в Париж сухе біле вино "Рислінг рейнський" від винниці Трубецького. Виноград для них зібрали з іще молодої лози. Зазвичай вина з такого матеріалу не вважають вартими уваги. Голіцин не вказує виробника, називає його продуктом своєї виноробні в Криму. Журі дає цьому вину Grand-Prix.
Тому вже на перші пляшки вина господарства Трубецького клеять етикетки з медалями з Парижа. На них зображають палац Трубецьких і герб литовсько-українського княжого роду. Цим Трубецький наголошує на своєму походженні від династії Гедиміновичів.
Продає як лікувальний продукт
Після визнання за кордоном до винарні Трубецького придивляються і російські дворяни. 1902-го імператор Олександр III виділяє господарству 3 тис. руб. за "найкраще російське столове виноградне вино". Наступного року преміюють за "зразкову культуру виноградарства".
Петро Трубецький починає впливати на життя в імперії. 1905 року ініціює в Одесі з'їзд виноробів держави для обговорення заходів протидії філоксері – земляної тлі, яка потрапила в Європу з Америки. Хвороба почала знищувати виноградні лози на півдні України, які не мали імунітету до неї. Протягом п'яти років працює над законом про захист виноградників від філоксери. Документ встановив правила й обов'язки для виноградарів.
Крім вина в Козацькому, виробляють виноградний сік за новою технологією пастеризації. Господарство Трубецького продає його як лікувальний продукт із високими поживними якостями. В рекламі роблять акцент на чистоті й унікальних посудинах, у яких продають. 1908-го сік отримує велику золоту медаль за якість і смак на виставках у містах Лімбажі та Валмієра – сучасна Латвія. Щоб вивозити продукцію, біля Козацького будують пристань. Першими приймає пароплави з Одеси, Миколаєва й Олександрівська – нині Запоріжжя. На них прибувають і туристи. Їх водять виноградниками, показують підвали з галереями довжиною по 400 м, розважають демонстрацією чищення бочок парою й прогулянками на човнах уздовж плантацій.
На підприємстві впроваджують найкращі технології. Перекриття підвалів для витримування вин роблять із кількох товстих шарів червоної глини. Її видобувають за 100 км. Так захищають від ґрунтових вод. Іще працює як термос, забезпечує стабільну температуру.
Від підвалу винарні до пристані прокладають тунель із рейковою дорогою, щоб сухе вино не псувалося від сонця під час транспортування. Після побудови Каховського водосховища у 1955–1958 роках тунель затопили. Залишилася тільки ніша для вагонів у підвалі.
Роблять внески по 500 доларів і селяться в палаці
Трубецькі 1917-го емігрують за кордон. Маєток разом зі пробільшовицьким загоном займає колишній унтерофіцер, уродженець села Веселе Захарій Видриган. Перетворюють на базу. Пізніше на території господарства Трубецького створюють комуну "Червоний прапор". Входять місцеві селяни-бідняки та 25 сімей членів комуністичних партій США й Канади. Американці роблять внески по $500 і отримують право селитися в палаці.
Після Другої світової війни на базі комуни створюють винрадгосп ім. Володимира Леніна. Ведуть виноробство без прив'язування до французької традиції. У середині 1970-х підприємство відвідує перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький. Хоче, щоб налагодили виробництво вин, якими можна вражати іноземців. Ставлять автоматизовану лінію розливу, приділяють увагу сортовим витриманим винам із найякіснішого врожаю.
Поряд зі спрощеною версією портвейну "Слов'янське", випускають високоякісні "Оксамит України" з сорту Каберне совіньйон і "Наддніпрянське" з Рислінгу. Щербицькому найбільше подобається біле сухе "Перлина степу" з бургундського сорту винограду Аліготе.
Під час антиалкогольної кампанії Михайла Горбачова у 1985–1987 роках керівництво винрадгоспу старі і хворі лози планово викорчовує, а у звітах пишуть про скорочення насаджень і виробництва.
У 2000-х інвестори перейменовують раднаргосп на "Виноробне господарство князя Трубецького". Ремонтують підвали, виноробню й оновлюють виноградники. Випускають вино за французькими технологіями.
19 марок вин пропонував покупцям 1912 року прейскурант винарні князя Петра Трубецького в маєтку Козацьке – тепер село Веселе в Бериславському районі на Херсонщині. Тоді господарство готувало більше білі вина – Рейнвейн, Рислінг, Мозельвейн, Піно, Шаблі, Сотерн, Клярет сухий і Столове. Іще мали червоні – Лафіт, Каберне, Бордо, Столове. Міцні – Виморозки, Портвейн старий, Портвейн червоний, Церковне, десертні – Рислінг в'ялений, Шато-Ікем, Клярет десертний
Князя Трубецького вбив ревнивий племінник
"Крісті – дегенерат. Він ревнував дружину, жорстоко з нею поводився. Багато разів руку піднімав, вона кидала його. Петро Миколайович був миротворцем. До Крісті ставився, як до хворого, якого жаліють усі родичі. Дружину його любив по жалості. "Амури" були чужі для нього. Трубецький був насамперед сім'янин. Його цінувала величезна сім'я. Про неї піклувався і любив. І раптом він став жертвою одного з тих, кому дав багато", – писав колишній голова III Державної думи Микола Хом'яков у листі до баронеси Ольги Вонлярлярської.
17 жовтня 1911-го князя Петра Трубецького застрелив племінник Володимир Крісті. Трагедія сталася в Новочеркаську – тепер Ростовська область Росії. Там зібралися родини Трубецьких і Крісті на церемонію перенесення останків військових діячів в усипальницю нового храму.
Після процесії та церковної відправи власник виноградника над Дніпром поїхав із дружиною племінника Марією Крісті на вокзал. Там запросив у особистий вагон. Доки чекали провідника з кавою і коньяком, до них прибіг Володимир Крісті. Дістав пістолет і вистрелив у дядька. Той помер у Марії на руках.
– Мій божевільний чоловік убив князя! – вигукнула вона й побігла до купе провідника.
Нападника затримали, Марія почала клопотати про розлучення. Родичі вбитого зненавиділи їх.
"Князь миттєво й несподівано загинув у розквіті сил, знання, енергії та прагнення служити довго батьківщині, – говорив на засіданні комітету виноградарства Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії селекціонер Володимир Бертенсон. – Ми втратили не тільки видатного діяча у виноробстві, смерть забрала симпатичного чоловіка з доброю і чуйною душею. Він доброзичливо ставився до всіх, нікому не відмовляв у допомозі".
Слідство швидко припинили на прохання вдови. Родина заявила, що роману між Петром і Марією не було. Причину трагедії вбачали у хворобливості психіки Володимира. Імператор Микола II задовольнив клопотання Олександри Трубецької, вбивці призначили церковне покаяння і заслання в маєток Замчище в Молдові.
Усе майно Петра Трубецького за заповітом перейшло в розпорядження дружини. Вона швидко розібралася зі справами і продовжила діяльність, яку започаткував чоловік.
2 
1
Коментарі