До мордовського селища Явас 26 січня 1963 року приїхав якийсь чиновник. Наказав скликати на подвір'ї всіх в'язнів місцевого концтабору. Коли зібралися, оголосив:
- Каторжник Йосип Сліпий - помилуваний.
Наступного дня арештанта повезли до Москви. Там поселили в одному з найдорожчих готелів. Сказали чекати, доки його відвідає представник Ватикану.
- Для чого? - поцікавився.
- Вас хоче бачити Папа.
Главою Української греко-католицької церкви Йосип Сліпий став по смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року. А за півроку його резиденцію біля собору Святого Юра у Львові оточили кілька десятків автомобілів. Владику арештували. Наступного дня вже везли поїздом до Києва. Там із вокзалу в "чорному воронку" доставили до в'язниці на вулиці Короленка - нинішнього будинку Служби безпеки України на Володимирській, неподалік Софійського собору.
У Галичині тим часом почалося нищення греко-католицької церкви. По-перше - надто "націоналістична", по-друге - хоч і має православну обрядовість, підпорядковується Папі Римському. Фактично весь єпископат арештували, рядових священиків змушували переходити у православ'я. Хто не погоджувався - ув'язнення й висилка до Сибіру. Йосипові Сліпому слідчі пропонували стати Київським митрополитом. Той відмовився. Звинувачення напрошувалося саме: шпигун Ватикану.
Його водили на допити по кілька разів на добу, вдень і вночі. Їжа - трохи юшки і 300 г хліба. Спати доводилося на підлозі. Після двох місяців допитів суд оголосив вирок - вісім років таборів. Згодом цей термін іще кілька разів продовжать.
В "уборній" двері відкриті, стоїть конвоїр і пильнує та підганяє до поспіху
Митрополита Йосипа Сліпого перевозили з табору в табір. Новосибірськ, Маріїнськ, Боїми, Кіров, Печора, Інта, Потьма, Маклаково, Єнісейськ, Красноярськ, Тайшет - лише частина міст, у яких він відбував покарання. "Найгірші нещастя каторжників - то часті й довгі етапи, - описує біограф митрополита отець Іван Хома. - На дорогу після обшуку дають пайку чорного хліба й оселедець. Ранком і вечером дають горнятко гарячої води-кип'ятку. І тому під час етапу в'язнів більше мучить спрага, ніж голод. Крім цього в "зеквагоні" є тільки одна "уборная", і до неї водять по одному, лицем до стіни, а руки за спину, та й коридором треба йти майже бігом. В "уборній" двері відкриті, стоїть конвоїр і пильнує та підганяє до поспіху".
Митрополит працював на будівництві по 11 год. на добу. Перехворів на дизентерію, запалення легенів, обморозив ногу. Попри це щодня відправляв служби Божі. Замість вина, необхідного для причастя, використовував воду, настояну на родзинках, які отримував у передачах. Щоб уберегтися від "стукачів", у розмовах з іншими ув'язненими священиками переходив на латину.
Співкамерник Йосипа Сліпого Авраам Шифрін писав про нього, уже емігрувавши до Ізраїлю: "Виглядав велично навіть у своїй арештантській одежі. Його поведінка змушувала навіть вартових солдатів ставитися до нього ввічливо. Спокійний, висококультурний, він сидів у тому кип'ячому казані злодійської каламуті вже друге десятиріччя й був дуже хворий. Та тримався непохитно, старався не бути тягарем нікому".
Пришліть кальоші на валянки, бо тут буває одного дня сильний мороз, а на другий день дощ
"Моє перше вражіння було дуже важке, - описував зустріч із митрополитом у таборовому лазареті Володимир Мороз - випускник Богословської академії, ректором якої свого часу був Йосип Сліпий. - Я пам'ятав Блаженнішого як поставного імпозантного чоловіка приємної зовнішности, а переді мною стояв худий, в обвислій лазаретній одежі старик, весь посивілий, лице запале, голова злегка дрижала. Втішився зі зустрічі, через кілька хвилин старався згадати мене, як студента, розпитував про моє життя. Я йому розповів, що я вже не лагерник, а працюю вільним без права виїзду звідси, і що в 1948 році їздив у відпустку у рідні сторони. Дуже цікавився, як виглядає життя на рідній Тернопільщині, особливо релігійне. Дуже його боліло, що деякі священики підписали й перейшли на православіє, про яких йому повідомляли у численних листах, як з рідних сторін, так і з різних лагерів. Життям в лазареті був задоволений. Дуже гарно відносився до нього лікар-хірург, естонець за національністю, Веріга, хоч сам працював у неволі. Блаженніший просив прийти через кілька днів, бо хотів приготувати листи, яких одержував дуже багато з різних місць".
В одному з тодішніх листів із табору митрополит писав до племінниці Марії Наконечної та монахині Меланії Куцини у Львові: "Тішуся дуже, що недуга проходить. Дай Боже, щоб вернуло повне здоровля. Якщо можна, то вишліть скоро посилку, так щоб вона прийшла ще до кінця року, і книжки: "Історію Церкви", "Наслідування Христа". Важко тут тепер, хоч легко ніколи не було. Кожний має свій хрест і мусить нести його до кінця. Претерпівий до конца той спасен будет". З іншого листа: "На посилки таки не дали дозволу. Тепер прохаю, пришліть мені кальоші на валянки, бо тут буває одного дня сильний мороз, а на другий день дощ. Для певности залучую відрисовану підошву валянки, при тій нагоді вложіть пачку кави і екстракт м'ятки. Очевидно шліть тільки як бандероль. Чи пам'ятали ви 1-го листопада про Андрея?" - мав на увазі день смерті митрополита Шептицького.
Улітку 1953-го Йосипа Сліпого несподівано привезли до Москви. Поселили в готелі, видали новий одяг. Через кілька днів прийшов генерал МДБ.
- Хочемо, щоб ви допомогли Москві владнати відносини з Ватиканом, - пояснив.
- Чи признаєте ви мене митрополитом, чи ні? - спитав Сліпий.
- Ми вас митрополитом не робили. То й заперечувати не можемо, - ухилився від прямої відповіді генерал.
По смерті Йосипа Сталіна в березні того року серед його оточення почалася боротьба за владу. Спочатку здавалося, ніби бере гору Лаврентій Берія - безпосередній керівник радянської імперії концтаборів. Він щось задумував про новий зовнішній курс країни. І ув'язнений глава греко-католицької церкви міг у цьому знадобитися. Доки тривали підкилимні ігри, Йосипа Сліпого попросили написати нарис історії греко-католицької церкви. Возили працювати в Ленінську бібліотеку. Показали найбільші храми Москви, Третьяковську галерею.
Та не минуло й місяця, як Берію арештували. Митрополита повернули до табору. Потім Йосипа Сліпого ще двічі возили до Києва. 1957-го рік протримали в тюрмі республіканського КДБ на вул. Короленка. Звідси митрополит написав листа-привітання Папі Пію ХІІ з нагоди 40-річчя його священства. КДБ не пропустив листа. 1960-го намовляли виступити з критикою Папи, засудити "українських націоналістів за кордоном". Знову відмовив. І опинився в Мордовії.
1962 року, коли розпочався Другий Ватиканський собор, дорогою до Москви в Римі побував американський журналіст і редактор Saturday Review Норман Казенс. Він був лібералом й антивоєнним активістом. Тоді, у розпал "холодної війни", з подачі Казенса почали відбуватися регулярні форуми радянських і американських інтелектуалів, на яких висували й обговорювали мирні ініціативи. Цього разу він мав зустрітися з першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим. Папа Римський Іван ХХІІІ просив Казенса поклопотатися перед радянським керівником про звільнення глави греко-католицької церкви.
Якщо митрополит приїде на Захід і розповість про своє перебування в таборах, може здійнятися великий сморід
- Якби митрополит взяв участь у Соборі, це було б знаком, що в Радянському Союзі є свобода віросповідання, - переконував американець Хрущова в грудні 1962-го.
- Якщо митрополит приїде на Захід і розповість про своє перебування в таборах, може здійнятися великий сморід, - вагався Хрущов.
Зрештою, він навіть не знав, чи Йосип Сліпий іще живий.
Через кілька тижнів митрополита таки звільнили.
Тиждень після звільнення Йосип Сліпий прожив у московському готелі. За цей час жодного разу не виходив на вулицю. Нарешті у його номері з'явився представник Ватикану. Вручив подарунок від Івана ХХІІІ - у білому футлярі вервиця з перлів, із золотим хрестиком. Іще через два дні митрополит потягом рушив до Рима.
Проблемою виявилося відшукати одяг для нього - він мав кремезну статуру. Нарешті придбали вживаний чорний костюм, подібний до тих, що носять священики. За готель довелося заплатити - виявилося, що радянська держава відшкодовувала ув'язненому лише проїзд із табору до місця призначення, але не проживання там.
Митрополит Йосип Сліпий поселився в одному з монастирів під Римом, у трикімнатних апартаментах. Попросив не пускати до нього журналістів і фотографів - а їх біля брами абатства зібралося багато. Та все ж до італійських газет потрапило трохи інформації про перші дні митрополита на волі. Прокидався о п'ятій ранку. На сніданок пив молоко, чай, їв мармелад, овочі. Особливо полюбив банани. Далі перечитував листи - їх щодня надходило до 5 кг. Просив купувати свіжі номери газети "Правда". Про те, що пережив під час заслання, не розповідав нікому.
10 лютого 1963-го - на другий день після прибуття - Йосип Сліпий зустрівся з папою Іваном ХХІІІ. Щоб відвідати главу Католицької церкви, мусив позичити рясу. Годину вони спілкувалися наодинці у приватному кабінеті понтифіка. Митрополит подарував йому карту СРСР з позначеними місцями, у яких відбував покарання. Про ту зустріч із Папою Йосип Сліпий сказав:
- Узяв мене в свої обійми й плакав.
"Нам залишилося тільки чекати, щоби Папа вдарив печатку"
Митрополит Йосип Сліпий 11 жовтня 1963-го, виступаючи на одному із засідань ІІ Ватиканського Собору, вніс прохання-пропозицію піднести Українську греко-католицьку церкву до патріаршої гідності. Того року з'явилися для цього юридичні можливості: на ІІ Ватиканському Соборі ухвалили Кодекс канонів Східних католицьких церков, однією - і сьогодні найбільшою - з яких є УГКЦ. Їх поділили на три групи - церкви на чолі з митрополитом, на чолі з верховним архієпископом та на чолі з патріархом. Патріарший устрій визнали найвищим у церквах східної традиції.
Та новообраний Папа Римський Павло VI відмовив Сліпому піднести УГКЦ до статусу патріархату. Мовляв, доки греко-католицька церква в Україні існує нелегально, Патріархат давати зарано. Проте 1975-го дозволив кардиналу Йосипові Сліпому вживати титул "патріарх". Однак уже його наступник - кардинал Мирослав-Іван Любачівський, який очолював УГКЦ у 1984-2000 роках, - про патріарший статус своєї церкви не згадував. Ця ідея виринула знову після легалізації й відродження УГКЦ в Україні. Особливо, коли за митрополита Любомира Гузара кафедру глави церкви перенесли до Києва. Рим надав главі УГКЦ статус Верховного архієпископа. Це вище від митрополита, але нижче від патріарха. Водночас, це остання сходинка перед набуттям церквою статусу Патріархату.
Верховного архієпископ - це вище від митрополита, але нижче від патріарха
Називають три основні причини, чому Ватикан досі не надає патріаршого статусу УГКЦ. По-перше, Католицька церква суворо централізована, тому болюче сприймає будь-які автономні структури. По-друге, Рим не хоче псувати стосунки з православними церквами, що вкрай негативно реагують на будь-яке підвищення статусу греко-католиків і погрожують перервати діалог із Католицькою церквою. І, по-третє, патріарший статус помісної церкви передбачає укладення персональної унії між її Патріархом та Римською Церквою, його обирає Синод єпископів, а Папа зобов'язаний затвердити. І лише Патріарх, без узгодження з Папою, призначає єпископів. Риму здається, що Українська греко-католицька церква до такого ще не готова.
Торік теперішній глава УГКЦ Святослав Шевчук утворив три нові митрополії - Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську. Тепер УГКЦ має їх сім - разом із тими, що існували доти: Київською, Філадельфійською (США), Перемисько-Варшавською (Польща) та Вінніпезькою (Канада). Уважають, що це останній крок перед Патріархатом.
- Нам залишилося тільки чекати, - сказав торік у листопаді митрополит Львівський Ігор Возьняк. - Чекати, щоби Папа вдарив печатку. І все!
текст: Ігор ЛУБ'ЯНОВ
"Він був дуже обережний. Ще довго після звільнення з таборів, коли вів важливі розмови, вмикав голосно радіо, просив перевірити кабінет, чи, бува, не ведеться прослуховування. Я теж не мав його повної довіри відразу. Спочатку виконував дрібні доручення: чи то написати різдвяне привітання, чи принести якусь посилку. Я думаю, що він нікому на сто відсотків не довіряв! Хоч і був дуже суворий, та часом забував усі свої титули й обов'язки, і залишався милим дідусем для всіх нас".
Зі спогадів отця Івана Дацька, особистого секретаря митрополита Йосипа Сліпого, газета "День" від 16 грудня 2011-го
Семеро братів і сестер померли замолоду
1892, 17 лютого - Йосип Сліпий народився в заможній селянській родині в селі Заздрість, нині Теребовлянського району Тернопільської області. Батько був сільський війт. Йосип мав трьох братів і чотирьох сестер - усі померли замолоду. Поховані в родинному склепі на цвинтарі села Заздрість.
1911 - після закінчення Тернопільської гімназії вступив до Львівської греко-католицької духовної семінарії. Далі навчався в австрійському Інсбруку та Римі. За шість років в Унівській лаврі, у нинішньому Перемишлянському районі на Львівщині, тодішній глава Української греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький висвятив Йосипа Сліпого на священика.
1925 - номінований ректором Львівської духовної семінарії. За три роки - ректором щойно заснованої Львівської богословської академії. Вимагав від кожного викладача писати власний підручник, за яким той мав навчати.
Вимагав від кожного викладача писати власний підручник, за яким той мав навчати
1939, вересень - в Західну Україну ввійшли радянські війська. Остерігаючись арешту, митрополит Андрей Шептицький 22 грудня того року висвятив Йосипа Сліпого на єпископа з правом наслідування митрополичого престолу. Обряд хіротонії відбувся таємно, про нього оголосили за півтора року - коли радянські війська залишили Галичину. 1944-го вони повернулися. Йосип Сліпий надіслав до Москви делегацію греко-католицьких священиків. Мали передати радянському урядові мільйон карбованців від УГКЦ на допомогу інвалідам війни. У Кремлі делегатів не прийняли. Натомість поставили вимогу - виступити проти українських повстанців.
1944, листопад - по смерті Андрея Шептицького вступив у права Галицького митрополита. 10 квітня наступного року арештований НКВС. Звинувачений у "ворожій діяльності проти УРСР і співпраці з німецько-фашистськими окупантами". Тим часом 8 березня 1946 року влаштований радянськими спецслужбами "собор" УГКЦ ухвалив рішення про "самоліквідацію" та приєднання до "Всеруської православної церкви". "Вуйко Йосиф знайшов нову працю й підписав контракт на сім років", - так зашифровано повідомляв один священик, що митрополитові Йосипові Сліпому дали черговий термін ув'язнення. Відбував покарання у таборах Сибіру та Мордовії.
1963, 26 січня - звільнений за клопотанням папи Римського Івана ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді. Виїхав до Італії, оселився у Ватикані. 25 січня 1965 року папа Павло VI іменував його кардиналом. У Римі з ініціативи Йосипа Сліпого засновано Український католицький університет, зведено греко-католицький собор святої Софії. Кардинал Йосип Сліпий відвідав країни, у яких живе українська діаспора, зокрема Канаду, США, Бразилію, Аргентину, Австралію.
1984, 7 вересня - помер у Римі. У Ватикані оголосили 40-денну жалобу. Був похований у соборі святої Софії. 1992 року перепохований у крипті собору святого Юра у Львові.
"Без жодного захисту перед морозом, що доходив 40 градусів нижче нуля, одягнений у лахміття, з ногами, обвитими деревною корою, що прив'язана була до колін і кісток шматтям. А проте завжди погідний, повний зрозуміння для всіх, благородний навіть у стосунках з наглядачами і таборовими шпигунами", -
описує митрополита-каторжанина колишній в'язнень ҐУЛАҐу, австрійський професор Франц Ґробауер у своїх спогадах "Зустріч із архієпископом Сліпим в одному з таборів рабської праці північної тундри", що їх 23 лютого 1963 року надрукувала газета Neues Оsterreich
7 
1
Коментарі
1