"Ми довели, що це колос на глиняних ногах"

Це держава бандитів і піратів. Досягають усього за рахунок брехні та хитрощів

"Фінляндія показує, що можуть вільні люди. Ця країна робить для людства неоціненну послугу. Демонструє світу справжні можливості червоної армії. Тижні запек­лої боротьби розвіяли багато ілюзій щодо Радянського Союзу. Усі побачили, як комунізм розкладав душу нації, робив її жалюгідною і голодною у мирний час. Перетворив на підлу й мерзотну під час війни", – сказав в ефірі британського радіо 20 січня 1940-го перший лорд адміралтейства Вінстон Черчилль.

За пів року до того СРСР і Німеччина почали ділити сфери впливу в Європі. Закріпили домовленості угодами й таємними протоколами, які підписали в серпні-вересні 1939-го. Серед країн, які потрапили до інтересів СРСР, опинилася Фінляндія. Вона тривалий час була провінцією Швеції. 1809 року її захопила Російська імперія і перетворила на своє князівство. У грудні 1917-го фіни проголосили незалежність.

 

1939 року Кремль починає тиснути на Гельсінкі. Секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін під час виступів наголошує, що незалежність Фінляндії "надали більшовики". Нібито він особисто у бутність наркома у справах національностей опікувався відокремленням від Росії.

У жовтні сторони проводять кілька раундів переговорів. Радянський Союз вимагає поступитися стратегічно важливими півостровами Ханко і Рибальським та Карельським перешийком із другим за величиною містом Віїпурі. Ці території нібито потрібні для розміщення захисного озброєння і переміщення кордону подалі від Ленінграда. Натомість пропонують частину незаселеної Північної Карелії. Фіни відмовляють, чим дивують світ. Не вірять, що країна із населенням 3,6 млн іде наперекір одній із найбільших держав світу.

У Фінляндії панують сильні патріотичні настрої. Навіть лідер тамтешніх комуністів Арво Туомінен відхиляє заклик Москви сформувати тіньовий маріонетковий уряд.

26 листопада 1939 року СРСР надсилає в Гельсінкі ноту щодо артилерійського обстрілу, вчиненого з території Фінляндії. У ній йдеться про загибель чотирьох та поранення дев'ятьох радянських військовослужбовців.

Фінські прикордонники доводять, що постріли зроб­лені з радянської території. Уряд Фінляндії пропонує створити міжнародну слідчу комісію для розслідування інциденту. Радянська сторона відмовляється і розриває дипломатичні стосунки. Вранці 30 листопада червона армія переходить фінський кордон, розпочинає бойові дії без оголошення війни.

"Виконуючи священний обов'язок перед радянським урядом і нашим великим народом, наказую військам Ленінградського військового округу перейти кордон, – ішлось у наказі командарма Кирила Мерєцкова, – розгромити фінські війська й убезпечити на вічні часи північно-західні рубежі, а також місто Леніна – колиску пролетарської революції".

Радянських вояків переконують, що Фінляндія напала і потрібно дати відсіч. Розраховують окупувати чужу територію протягом двох тижнів. Проти 250 тис. фінських солдатів Кремль виводить удвічі більше, проти 30 танків – 1,5 тис., проти 200 літаків – 1 тис.

– Їх так багато, а в нас така маленька країна, де ж ми всіх поховаємо? – жартують фіни про початок радянського вторгнення.

На півдні держави війська зосереджують уздовж лінії Маннергейма – смуги фортифікаційних споруд, що перетинає Карельський перешийок, збудованої в 1920–1930-х, названої на честь фельдмаршала Карла Густава Маннергейма. Після нападу СРСР 72-річний воєначальник очолює армію.

Із прикордонних територій евакуюють 100 тис. людей. Знищують будівлі, псують дороги і мости. Все заміновують, зокрема замерзлі озера, щоб вибухівка трощила кригу – і вороги топилися.

Через малу кількість артилерії на річці Коллаа фіни використовують дві старовинні відлиті гармати, що стріляють зарядами з димного пороху. У тому ж районі діє снайпер Сімо Хяйха, який знищує понад 250 радянських бійців. Часто стрільці засідають на деревах, тому окупанти називають їх зозулями. Техніку знищують пляшками із займистою сумішшю – коктейлями Молотова, використовують понад 500 тис.

Брак протитанкової зброї компенсують умілим володінням гвинтівками й кулеметами. Добре орієнтуються на місцевості, пересуваються по снігу на лижах. Роб­лять усе можливе, щоб зупиняти колони і внести хаос у дії окупантів. Після нападу на них швидко ховаються в лісах.

"Наші підрозділи перенасичені технікою, особливо артилерією і транспортом, – звітував начальник штабу радянської 9-ї армії Василь Чуйков. – Тому нездатні маневрувати й вести бої на цьому театрі. Солдати бояться лісу й не вміють пересуватися на лижах".

Затиснутою між лісами й болотами на Раатській дорозі біля міста Суомуссалмі опиняється 44-та Київська стрілецька дивізія ім. Миколи Щорса. Вона має пройти до Ботнічної затоки й розсікти Фінляндію на дві частини. Та досягнути мети не вдається. Фіни влаштовують завали з дерев на шляху дивізії.

Сапери-червоноармійці рухаються в кінці колони й не можуть швидко дістатися до перешкод, щоб розчистити їх. Позаду дивізії знищують міст – і у військових починаються проблеми із забезпеченням. Коні дохнуть через нестачу фуражу, машини немає чим заправляти. Солдатам бракує теплого одягу.

"Тепліше обмундирування мали командування, політруки, льотчики й танкісти: мали кожухи, ватні фуфайки, валянки, – згадував радянський солдат Григорій Геращенко. – Для піхотинців це вважалося великою розкіш­шю. Мовляв, у важких кожухах незручно йти в атаку й на штурм. У бій ішли в сірих вовняних шинелях, бавовняних гімнастерках, байковій білизні, ватяних рукавицях. У шоломах-будьонівках із напіввовняною підкладкою. На ногах – обмотані ганчір'ям черевики. А їжа! Хліб прибував на передову у вигляді мерзлої цеглини, така ж каша, ледь теплий чай".

Фіни розбивають дивізію на шість частин і на початку січня 1940-го знищують повністю.

"Противник діяв розрізнено, неорганізовано, панікуючи, – писав про розгром на Раатській дорозі фінський полковник Ялмар Сііласвуо. – Кожен намагався діяти самостійно, щоб урятувати своє життя. Ліс був заповнений людьми, що хаотично бігали".

Фіни захоплюють на місці розгрому 44-ї дивізії 43 танки, 270 автомобілів і тракторів, 300 кулеметів й 6 тис. гвинтівок. Зі складу дивізії гине 17,5 тис. людей. У полон потрапляють 1,2 тис. деморалізованих вояків і офіцерів. Місце дислокації дивізії – Житомир, тому більшість загиблих і полонених – українці. Багато їх і в інших частинах.

Уродженець Чернігівщини Михайло Кирпоніс очолює 70-ту стрілецьку дивізію. Одним із перших входить у місто Віїпурі командир роти Михайло Шамрай із Херсонщини. Кулеметник Кузьма Висоцький, родом із нинішнього села Запруддя на Київщині, отримує звання Героя Радянського Союзу, помирає від ран у ленінградському госпіталі. На його честь місто Тронгзунд перейменовують на Висоцьк – нині Виборзький район Ленінградської області, РФ.

"Крига була встелена трупами радянських вояків, – описував поле битви на березі озера у Фінляндії фотограф американського журналу Life Карл Майданс. – Лежали скорчені у важких напівшинелях і безформних валянках, обличчя пожовкли, вії покрила паморозь. Навколо розкидані листівки, конверти, ковбаса, хліб і черевики. Лежали корпуси танків із відірваними гусеницями, мертві коні".

У світі захоплюються фінами. Всі говорять про Маннергейма як про народного героя. Велика Британія та Франція висловлюють підтримку. Але допомагати Фінляндії не поспішають, щоб не спровокувати безпосереднього конфлікту з СРСР.

"Невже народи Європи все ще тремтять перед радянською державою? За місяць ми довели, що це колос на глиняних ногах, – казав журналістам у січні 1940 року фінський офіцер Салонен. – Москва чомусь усе ще наводить страх на Європу і вважається непереможною. Слід зрозуміти, що це держава бандитів і піратів. Їхні слабкості незліченні. Досягають всього за рахунок брехні та хитрощів. Заради панування комунізму і безладдя вони руйнують культуру. Хіба не настала пора знищити комунізм, відрубати йому голову?"

Уряди провідних європейських країн не наважуються відкрито підтримати Фінляндію. Крім прямого побоювання Москви, пам'ятають і про союзницькі стосунки Кремля з Гітлером. Основна підтримка проявляється у формуванні добровольчих рухів. В бойових діях вдається взяти участь 8 тис. шведів, 800 норвежців і данців, невеликій кількості американців і британців.

Охочі повоювати проти червоної армії з'являються й у середовищі української діаспори. Син гетьмана Павла Скоропадського Данило пропонує створити український легіон у Канаді. Розраховує поповнювати його за рахунок полонених українців-червоноармійців. За втілення цієї ідеї беруться британські спецслужби.

У Фінляндію з Румунії прибуває офіцер армії Української Народної Республіки Юрій Горліс-Горський. Веде агітацію серед військовополонених українців, щоб сформувати підрозділ для боротьби з червоноармійцями. Зробити це не вдається через брак часу, кадрів і фінансів.

У Гельсінкі не плекають великих надій на допомогу ззовні і розраховують лише на свої сили. Розуміють, що якщо й не вийде перемогти, то треба намагатися зробити неприйнятно високою ціну амбіцій Сталіна. Та Радянський Союз не зважає на жертви. Знімають із посад старших поміркованих офіцерів – розстрілюють або відправляють у табори.

"Суд над колишнім командиром 44-ї дивізії Виноградовим, начальником штабу Волковим й начполітвідділу Пархоменком відбувся 11 січня просто неба в присутності особового складу дивізії, – доповідали начальнику генштабу червоної армії Борису Шапошникову. – Звинувачувані визнали скоєні злочини. Промови прокурорів і громадського обвинувача були схвалені всіма присутніми. Суд тривав 50 хвилин. Вирок – розстріл – виконали відразу публічно взводом червоноармійців. Виявлення всіх зрадників і боягузів продовжується".

На місце засуджених і звільнених ставлять молодших і лояльніших до нещадних наказів. Підводять резерви і знову йдуть уперед. В одному місці 4 тис. червоноармійців атакують 32 фінів. Окупанти втрачають 400 вояків, із захисників четверо виживають. Навіть коли у місцевих закінчуються снаряди, продовжують відбиватися стрілецькою зброєю. Вимотують ворога раптовими й короткочасними обстрілами.

– Вовки добре поїдять цього року, – каже фінський офіцер, оглядаючи звалені на купу трупи червоноармійців.

Радянські війська проривають лінію Маннергейма. У фінів вичерпуються боєприпаси. Тому 5 березня 1940-го уряд Фінляндії вирішує прийняти умови СРСР. Делегація на чолі з прем'єр-міністром Рісто Гейккі Рюті в Москві зустрічається з групою переговорників на чолі з наркомом закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим. Окрім вимог, що висувалися Кремлем перед війною, додають претензії на прикордонні території на півночі Фінляндії. Рюті погоджується. За умовами підписаного 13 березня мирного договору, фіни втратили десяту частину своєї території. Цим знову здивували світ, який очікував на набагато жорстокіші вимоги з боку СРСР.

На умови договору великою мірою вплинули втрати сторін. Червона армія у Фінляндії зменшилася на 400 тис. убитими й пораненими. Під час війни загинуло понад 26 тис. фінів, 43 тис. отримали поранення. Таке співвідношення показало реальну силу СРСР та можливості його армії.

"Слабкість радянської армії у Фінській війні стала важливим аргументом для Гітлера під час ухвалення рішення про вторгнення до СРСР. Тепер путінська армія ще сильніше зганьбилася в Україні. За цим уважно стежать китайські товариші. Сталін теж намагався дружити з Гітлером, як Путін із Сі Цзіньпіном. Але це йому не допомогло. Китайці психологічно продовжують вважати своїми землями Примор'я, Забайкалля. В якийсь момент вони можуть вирішити, що настав час повернути втрачене у ХІХ столітті. З військової точки зору, це нескладно зробити. Багатомільйонні сучасні китайські збройні сили в момент розметуть російську армію на іржавих консервних банках", –

Ігор ЕЙДМАН, 53 роки, соціолог

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×