Андрій Лебідь з 28-ї частини Одеської бригади пробув у зоні АТО півроку. Під час захоплення Савур-Могили отримав осколкові поранення і осліп. Лікарям вдалося відновити зір на лівому оці пораненого. Андрію потрібна тривала реабілітація, щоб максимально відновити зір. Пише "Фокус".
"Закінчил 9 класів. Потім вступив до училища, навчався на відмінно. Я машиніст холодильних установок. У 18 років отримав повістку. Був вибір піти на строкову службу або підписати контракт. Вирішив підписати контракт - мене завжди цікавила військова ідеологія.
До того, як потрапив в АТО, мріяв про свою сім'ю. Така у мене мета в житті. Думаю тепер розписатися зі своєю дівчиною. Зараз мрію вперше за півроку, проведених в поле, повернутися додому, лягти і просто подивитися в стелю.
Навчання не встигли закінчитися, як ми поїхали на війну. Перші два тижні було дуже страшно. Потім стрільба стала звичною. Наче б так і має бути.
Зрозуміти що тебе можуть вбити було важко. В тебе стріляють, ти стріляєш. Розумієш, що можеш не повернутися додому. Було важко психологічно, але справлялися. А хто, як не ми будемо все це робити? Треба захищати.
Нас було семеро людей, а їх п'ятсот. Нас відправили розвідати Саур-Могилу. Поки відстрілювався, в башту (упор для установки знаряддя - Фокус) упав снаряд і вибухнув. Осколки потрапили в очі, обличчя і тіло. З машини довелося вилазити самому, наосліп. Якби не виліз, зараз би не розмовляли.
Мене врятував Ілля. Таких як він дуже мало. Він ніс мене на собі. Я просив його залишити мене. Казав: "Зі мною ти не врятуєшся". А він мені спокійно сказав: "Ні, не кину". Я намагався йти, але було дуже важко. В одній нозі був осколок, на другій - відкрита рана. Завдяки йому дісталися до наших - 72-ї бригади. Коли вони почали відстрілюватися, він кинув мене на землю і своїм тілом прикрив від осколків. Я йому дуже вдячний за це.
Я не бачив нічого. Коли діти граються з лазером, видна маленька червона крапка. Рівно стільки бачив я. В очах був маленький проблиск, і через цю маленьку точку я щось десь бачив.
Добу пролежав з осколками в очах. 72-а бригада перевезла мене до 30-ї, так як тільки у них була лікаренька. Але й вони не могли надати мені потрібну допомогу. Добу пролежав в погребі. Одне око вже бачить повноцінно, а друге ще треба лікувати - бачу всього десять відсотків.. Кажуть, що бачити на 100% вже не буде, але хоч трохи зір обіцяли повернути.
Зі ста відсотків пацанів повернулося сорок. Багато лікуються, хтось вже вдома, але, на жаль, дуже багато хлопців загинули. В АТО повернувся б, тільки якщо б мої хлопці були там. Хотів би їм допомогти. Я адже вже там був, воював, знаю як виходити зі складних ситуацій. А так як їх вже немає, мені там робити нічого. Я своє відстріляв.
Хрестик раніше не носив, а коли повернувся з АТО, відразу ж купив. В Бога вірив завжди, але тепер вірю більше. Там, де ми були зі ста виживає один. І я вижив.
Я тішуся з того, що живу. В зону АТО їхав з думкою про те, що не хочу, щоб подібне почалося в інших містах. Казав: одеситів так просто не взяти. Тепер радий що живий.
Війна мені допомогла. Тепер я інакше дивлюся на життя, почав чіткіше розуміти, як і де потрібно вчинити. Я подорослішав. Війна, як російська рулетка: сьогодні ти живий, а завтра можеш не повернутися додому. Вона дуже багато чому вчить. Радію життю, яким би воно не було, бо життя одне. І я це зрозумів".
Реквізити для допомоги Андрію Лебедю:
Банківський рахунок:
УкрСиббанк: 5169 3048 0164 3786
Одержувач - Лебідь Андрій Дмитрович
1 
1262
Коментарі