Я був вегетаріанцем з 16 до 25 років, але потім покинув цю справу. Переконаним веганом я став у 31 рік. Це не було спонтанним рішенням. Я прийшов до цього усвідомлено. Остаточно став веганом після випадку, який нагадав мені, що таке смерть. Наша велика компанія втратила одного з найкращих наших друзів. Він був одним з найкращих людей, яких ми знали. Сміливий, безстрашний. Мав багато перспектив, чудових батьків. З ним була кохана в той момент, коли він загинув в аварії. По нас по всіх його смерть вдарила. Ми в той момент займалися хто чим. Я був режисером, рухався, напевно, в максимальному своєму темпі, намагався зробити більше. Його смерть змінила всіх нас. Знадобився рік для мене, щоб я зрозумів, як жити так, щоб кожної миті, коли б я не пішов з життя, я все ж таки міг лишити по собі якісь хороші наслідки. Мені стало неважливо, як багато справ я встиг зреалізувати: важливим став наслідок цих справ. Я позбувся амбіції. Захотів тільки, щоб кожен новий день залишав менше болю. Просто я бачив весь біль, який оточував близьких нашого загиблого друга. Я зрозумів ще раз, що таке смерть - це коли всі навкруги холоднішають. Я сприймав свого друга як самого себе. Тому його смерть я сприйняв дуже близько – як свою власну загибель.

Я бачив смерть не вперше. Моя мама – паталогоанатом. Ми з сестрами з раннього дитинства бували в мами на роботі.

Коли померла моя бабуся - це була природна смерть. А от коли життя обривається – у молодої людини, у молодого теляти, у пташеняти, у поросяти, норки, нутрії, кролика – це дійсно трагедія. В той момент, коли надія є жити – і це обривається банальним ножем чи банальним струмом електричним – тільки заради того, щоб перетворити це в товар, який насправді людині не потрібен.

Співчуття – дуже сильне почуття. Це коли розум розкривається. Коли раптом відчуваєш гостре співчуття - ти отримуєш дуже швидко ті знання, які тобі потрібні.

Я зрозумів просто, що кожна жива істота, яка існувала до мене, кожна мить життя, яку ми любимо, –сонце, кохання, – це дуже важливий подарунок.

Я вирішив перестати робити ті кроки, які могли б завдати страждань будь-якій живій істоті, навіть найменшій. Тому що всі ці страждання я став відчувати сам. Вони стали для мене важливими.

Я почав слідкувати за своїми кроками. Це співпало з веган-ідеєю. Атоми нашого тіла – на вічні, і не варто робити їх центром всесвіту. Краще дбати про інших – я вирішив так.

Коли я в 31 рік став веганом, зрозумів, що з 16-ти років не пам'ятав себе тверезим.

Це вік, коли людина починає палити цигарки і пити алкоголь. Цього вистачає, щоб щотижня ти був інтоксикованим, навіть якщо ти не випиваєш постійно. Все-одно тобі потрібен якийсь час, щоб витверезитись. Зрозумів, що я не зможу нічим опанувати, поки я не опаную своїми звичками і своїм розумом.

Перше, з чого я почав — це взяв цигун замість паління цигарок. Від алкоголю мені було легко відмовитись. Через кілька місяців відмовився від кави, чаю і всіх стимуляторів, які могли б збентежити мій розум. Хотів зрозуміти, чи це дійсно мій шлях. Рік визначався. У 32 роки я це остаточно зрозумів.

З 16 років до 32 років — була молодість, яка дала досвід і уроки. Зараз настає, мабуть, період зрілості, коли ти починаєш шукати мудрість і сенс свого життя.

 

Зрозумів, що можна ставитися до життя як до важкого хреста, весь час мучитися і мучити інших. А можна свій хрест нести легко. Допомагаючи іншим ми забуваємо про свої проблеми.

Я виріс із розумінням плинності часу і життя, тому був готовий, щоб скерувати свою власну життєву енергію не для себе і своїх задоволень. Насправді ця думка породжує легкість в душі. Ти приймаєш те, що все плинне, а тому менше прив'язуєшся.

Тільки немудра людина ділить людей на друзів і ворогів. Тому що ми не знаємо, коли і хто надасть нам допомогу. Був такий фільм дуже добрий – коли людина з тигром разом в човні залишилася. Або є багато фактів, як опинялися разом двоє ворогів. Вони разом зрозуміли безглуздість своїх дій на війні. У певних умовах вони піднімаються над ворогуванням і пробують один одному допомогти.

Всі ми - брати. Доля в нас непроста: народитися і померти. Це об'єднує. Дуже просто бачити всіх щасливими, але треба розуміти, що кожна людина і кожна тварина переживе свою участь і в нещасті. Кожна абсолютно.

Насправді кожен з нас самотній в холодному космосі. Поза тими комфортними умовами, до яких ми звикли, ми - одні. І далі – лише наша особистість буде визначати наш шлях. Я до цього готовий. Я знаю, що мене особисто чекає. Люди, які це усвідомили, перестають так егоцентрично ковтати це життя. У мене наприклад, після того як я став веганом, абсолютно зник страх померти від голоду. Голод - один з природних інстинктів, який колись штовхнув людину до безумства експлуатації і вбивства тварин.

З дитинства я цінував свободу. У 1990-ті юнаком зробив собі татуювання з цим словом. Вважаю, що простіше прожити все життя в полоні сидячи в чотирьох стінах, але внутрішньо бути вільним, ніж бути фізично вільною людиною без внутрішньої свободи. Людина, не вільна в душі, стає щодня жертвою своїх страхів, комплексів, зневіри.

 

Я пройшов свій особистий період несвободи з 25 до 31 року. При тому, що в той час теж був успішною людиною, займався цікавою справою.

Я Близнюк за гороскопом. Ця стихія дуже бурхлива і часто неконтрольована. Шкодую, що раніше міг ображати людей. Це роблять всі, крім дуже набагатьох. Потім зрозумів для себе золоте правило моралі, яке лягло в основу всіх релігій: стався до інших так, як ти хотів би, щоб ставилися до тебе.

Доля завжди мені давала досягати необхідного легко, але успіхи засліплюють. Мати реалізовану кар'єру, але серце, сповнене страхів і комплексів, – це нічого не мати.

Про буддистських лам кажуть: навіть якщо ти медитуєш цілими днями, але від тебе втікають тварини і діти, якщо ти боїшся за свій авторитет, це означає, що до просвітлення і духовного розвитку ти ще далекий.

Трагічні події дали мені охолонути, зробили мене уважним до всіх і до кожного. Я зрозумів, що маю приборкати в собі дуже багато речей.

Внутрішня свобода приходить — коли визнаєш свободу інших. Вегани ставлять права тварин на рівні з людьми, сприймають всіх живих істот як землян, і не роблять одних ресурсом для життя інших.

Треба опановувати себе. В людини є великі можливості. Але якщо ми себе не опануємо, так ми і будемо жити лише по 60 років і закінчувати життя хворобами.

До 33 років я користувався своїм розумом і тілом нерозумно, діяв холерично. Тому потрапив на операційних стіл із виразкою шлунку. Причина в психології. Злість, яка викликала проблеми з жовчю. Якби не турбота людей, які мене люблять і були поруч, якби не вчасний правильний діагноз лікаря, я б, напевно, не вижив.

 

Через те що на операційному столі я пережив маленьку смерть, вирішив жити далі без будь-яких згубних дій для себе. Тверезість, веганство, - це ще не гарантія твого здоров'я. Лише усвідомлення — хто ти насправді.

Чому Майк Тайсон став веганом? Ніхто не примушував. Чому Оззі Осборн став веганом? Ніхто не примушував. Ніхто не промушував до цього і українських веганів.

Велика частина мого роду прибула в Україну з Польщі, з Варшави. Не через вільний особистий вибір, а через історичні обставини. Це були імперські часи, коли Польща собі не належала. Сім'я мого прапрадіда переїхала у царську Росію того часу. Вони будували залізницю на півночі. Його син, мій прадід Рудольф Краєвський, під час Другої світової війни працював у Києві військовим фельдшером. Після війни займався педагогікою, психологією і дефектологією – це робота з людьми, які мали від народження вади мовлення, не могли говорити, слухати, сприймати інформацію. Прадід також допомагав адаптуватися до життя військовим після контузії. Цей імпульс служіння він передав наступним поколінням.

Бабуся була лікарем-педіатром у Ворошиловграді. Настільки хотіла допомогти маленьким дітям, що написала кілька наукових робіт з медицини за своє життя, вивчила покоління фахівців і передала цей імпульс моєму батькові. Її чоловік теж присвятив своє життя служінню. Був живописцем і вивчав золотий перетин.

Я народився в ті часи, коли ми вже всі розуміємо що таке планета. Тоталітарні режими вже не могли стримувати інформацію, як живуть люди за кордоном. Я увібрав в себе все від моїх дідів і батьків. Тобто все дитинство я був заряджений, як пружина. Я пам'ятаю купу фізичних вправ, занять, гуртків з різних видів розвитку. У мене як у Близнюка вони змінювалися щопівроку.

Я виріс в 1990-ті роки. В Луганську до 1996 року я був студентом музичного училища. Мусив його покинути через кризу: і внутрішню кризу 16-ти років, і фінансову кризу в країні. Тоді було настільки скрутно музикантам-академістам, що мій викладач валторни мусив поїхати в Росію на заробітки. Я залишився на півроку у вакуумі.

Мама дала мені багато інтуїтивної, природної освіти, батько – теоретичні знання, він рухав нас із сестрами активно.

Мама - кравчиня, моделює і шиє одяг. Скільки я її пам'ятаю – вона за машинкою і спицями майже щодня. Вона навчила мене в'язати, тому що я хотів взимку вразити одну зі своїх коханих власноруч зробленими сувенірами. Мені вдалося. Правда, я з дірками в'язав, бо пропускав деякі петлі.

Мій батько медик. Завжди працював у гарячих точках – був у Таджикістані, працював з дітьми в Чорнобильській зоні довгий час. Він людина скромна, йому багато не треба.

Поїхав в Африку не через те, що там більша зарплата, а бо діти там потребують особливої допомоги. Там дуже бракує лікарів. Багато дітей помирають через важкі умови життя. Він пройшов через Лівію, через Нігерію, зараз він у Зімбабве. Уже років 15 живе у відрядженнях. Це для нас звично з самого дитинства. Батьки прийняли рішення, що вони не будуть багато вимагати одне від одного. Якась самопожертва у цьому є.

Всі в нашому роду альтруїсти. Я просто почуваю себе сином своїх батьків. Тому я щасливий зараз бути собою і не зупинятися.

Коли я, будучи музикнатом, отримав запрошення іти працювати графічним дизайнером, не здивувався. Хотів реалізувати те, що передалося від діда. Це ціла епоха в житті — інший абсолютно світ: графіки, пропорцій, кольору, емоцій, психології в сприйнятті. Це перетворилося врешті-решт на професію режисера. Оскільки це вже візуальний світ.

 

Працював графічним дизайнером, режисером. Паралельно встиг попрацювати перукарем, кухарем, касиром, помічником портьє і адміністратором музичного гурту. Шукав роботу активно. Був придатним. Розумів, що життя — це не лише творчість. Я був готовий до опанування багатьох професій, як мій прадід Рудольф. Коли це було потрібно, він змінював свою професію, відповідно до того оточення, яке на той час найбільше цього вимагало.

Кожну нову професію я опановував за місяці півтора. В момент коли відчував, що вже вичерпав себе у певній професії, вона ставала досвідом. І я отримував нову пропозицію від життя: дивися сюди, ходімо сюди!

Але якраз цей легкий маятник мене насторожував. Не може бути так легко: тут взявся, тут взявся. Життя весь час нагадувало: будь уважним, подивись, який слід ти після себе залишив, чи якісний принт, чи задоволених людей.

Мама, пам'ятаю, мені з дитиства весь час нагадувала: "Миєш посуд — думай лише про це. Розв'язалися шнурки — зупинись, знайди час спокійно їх зав'язати. Лише після того роби наступне. Це все дурниці, що рояться в твоїй голові, якщо ти ще не добіг до першої цілі".

В нашій сім'ї є і православні, і католики, і юдеї. Ми не дотримуємося суворих традицій будь-якої релігії. Просто вся наша сім'я сприймає світ як дім. І ми ставимося до світу з обережністю. З практичної точки зору я обрав для себе буддизм.

Маю чотири імені. Маю честь носити імена двох моїх дідів. Дід по матері — Сергій. Це ім'я, яке дало мені дуже серйозну основу в житті. Я читав значення і зрозумів, що я дійсно є "слуга Бога". Сергієм я був до "Рудольфа". Коли прийняв це друге ім'я, я дійсно змінився – став північнішим суворішим червоним вовком.

Третє і четверте ім'я отримав у 32 роки. Моє буддистське ім'я - Джампа. У буддизмі духовне ім'я учневі дає вчитель. Спочатку я прийняв це ім'я, потім я дозрів до того, щоб зрозуміти його значення. Виявилося, шо з тібетської мови це перекладається як "любов".

І ще одне імя — Шерап — це "розум, який шукає мудрість". Шукає. Ще не знайшов. Через півтора-два роки після того, як його отримав, зрозумів, що це дійсно відбиток мого "я".

Однією з обітниць буддизму є отримання прихистку. Треба зрозуміти, що матеріальний світ — це лише тимчасові атоми. Тому прихисток можна знайти тільки у власній свідомості і в тих знаннях, які ти тут і зараз можеш отримати.

Дивлюся на всі релігії як на одну й ту саму мову про одну й ту саму річ.

 

Коли я прочитав молитву Оптинських старців, зрозумів, що вона наче написана для мого серця. В ній все йдеться про те, що б не сталося в житті, це треба сприймати як дар і як можливість до кращих змін.

Все ж таки час від часу нападає паніка: раптом те що я сказав комусь не сподобається. Раптом ця фотографія чи мій зовнішній вигляд комусь не сподобається. Я все ще мала дитина в цьому плані.

Реальність випробовує мене. Коли в моєму житті є випробування, я точно знаю, що в цьому питанні у мене ще є прив'язаність: якісь очікування, егоцентризм. Там, де його немає, вже нема ніяких випробовувань.

Люди занадто емоційні. Ми часто використовуємо свої вміння в екстремальних режимах. Навіть те саме куріння з ритуалу в духовних практиках перетворилося на звичку. Тютюн був особливою рослиною. Але тепер вона використовується екстремально - часто і багато. Любов ми також використовуємо екстремально — доводимо її до рівня хворобливої прив'язаності, а це призводить до катастрофи. Наше бажання швидкого пересування призводить до автокатастроф і руйнування великих залізяк. Нам треба вміти опановувати себе.

Андрій Хливнюк, як на мене, - поет нашого часу. Він дуже правильно заспівав в одній пісні: "в собі тварину творити в Будду". В нас є ця тварина. Кожен в собі її знає. Є чоловіки, які занадто сильно пишаються твариною в собі. Їм потрібно згадати, що твоє тіло — просто тимчасова річ. Треба відчувати менше гордині через те, що ми маємо, наприклад, здорове красиве тіло, а більше вдячності, що воно таким є.

У мене є досі страх зустрітися з розумом, який абсолютно не бажає сприймати будь-які імпульси. Це викликає відчуття наче на тебе напала акула чи алігатор. Ти нічого не можеш вдіяти проти сліпої агресії.

Кожна людина має вміти знайти свій шлях і не перетнути територію іншої живої істоти. Ми можемо тримати дистанцію. Не тримаємо, бо серед нас є ті, хто розгубився, зненавидів і втратив надію.

У дитинстві я поділяв усе на добре і погане — вішав ярлики. Зараз навчився свідомо бачити красу у всьому: в найжахливіших людях, в найжахливіших картинах. Коли ти бачиш у всьому красу, це викликає внутрішню усмішку. Це якраз і є моя мета.

Краса дає мені почуття любові. Насправді це не просто подарунок, це робота.

 

Є старі люди, які дуже спокійно дивляться на світ. Вони мають цю мудрість розрізнення і мають любов. Бо любов — це єдине, що підтвердилось за життя. А є молоді люди, які не навчилися гармонійно дивитися на світ. Причина у тому, що вони мають в собі внутрішню тюрму.

Олень — мій тотемний образ. Спокійна благородна тварина, яка даремно не буде нікого ображати і за себе може постояти.