Восени 2012-го мене попросили оцінити призначення Олега Блохіна тренером київського "Динамо". Відповів словами Леніна. Той колись сказав про вірш Маяковського "Прозасєдавшиєся": "Не знаю, як щодо поезії, а про політику вірш абсолютно правильний!" Я і тепер думаю так само. Призначення великого футболіста тренером великої команди завжди спричиняє вибух інтересу до неї, а значить, залучає додаткову аудиторію і більше грошей.
Зі спортивного боку все теж нормально: видатному колись футболісту забезпечений авторитет серед його підопічних. Ніхто не запитає: хто ти такий і де ти грав? Залишається набрати фахових помічників, які б щодня тренували зіркову команду.
Але все це – теорія. На практиці жоден із великих у минулому футболістів не став великим тренером. Від першого володаря "Золотого м'яча" Стенлі Метьюза до нинішніх. Ґулліт, Ван Бастен, Маттеус, Папен, Стоїчков – усі вони зазнали невдачі як тренери. Після чого або облишили цю справу, або продовжують працювати на середньому рівні, за першої ж нагоди "продаючи" своє ім'я.
Молодшим – Роналдо, Фігу, Недведу, Оуену – вистачило клепки не лізти в цю справу й залишитись у футболі в іншій якості. Як і Мішелю Платіні. А є ще Пеле, Беккекенбауер, Ейсебіо, Марадона. Про що свідчать ці приклади? Про те, що футбольна зірковість робить людину занадто самовпевненою та упередженою. А такі успішними тренерами не стають.
Добре відомо, що великий Зізу не страждає на надлишок інтелекту. Як і переважна більшість тих, кого називають "футболістами від Бога". Одразу два геніальні таланти Бог нікому не дає. Саме тому досі в "Реалі" Зідан виконував переважно представницькі функції. Як і Бутрагеньйо, Міятович та інші колишні зірки команди.
Звісно, з таким складом виконавців, як у "Реалі", досягати успіху не надто складно. Але футбол не обдуриш. Рано чи пізно, окрім імені, авторитету й колишніх заслуг, Зідану знадобиться те, чого в нього немає – навичок і досвіду професійного тренера. І тоді вся ця історія тихо або не дуже закінчиться.
8 
35413
Коментарі