Співбесіда почалася о п'ятій вечора. Тривала до півночі

 

25-річний Володимир ДІДЕНКО працює менеджером з розвитку регіонів на Полтавському ­заводі порошкової металургії "АВК прес". Подібну роботу шукав два роки:

– Розмістив резюме на місцевих і всеукраїнських сайтах. Зразу почали дзвонити з різних компаній. Кажуть: "Нам потрібні інженери. Приходьте, не пожалієте". Обіцяли 4–5 тисяч зарплати, вільний графік роботи. Підсвідомо я розумів, що там щось не чисто, але на співбесіди ходив, робота дуже була потрібна.

Раз розповідаю про ­освіту, ­досвід. А мене переривають: "Мужчина, те, що ви інженер – добре. Але не могли б поки що поробити у сітьовому маркетингу? А потім і до інженера піднімемо". Подібних співбесід було зо 20.

Я розчарувався. Вирішив, що знай­ти хорошу роботу молодому ­спеціалісту нереально. Знайомі порадили тимчасово попрацювати в рекламі. Кажуть: "Досвід ­новий буде, грошей підзаробиш, знайомства заведеш". Влаштувався. Зар­плата хороша, колектив прекрасний. Та душа не лежала. Я з дитинства хотів на виробництві працювати, деталі робити, механізми.

З "АВК прес" подзвонили самі. ­Запропонували прийти на співбесіду. Переплутав адресу заводу й поїхав у протилежному напрямку. Спізнився на 40 хвилин. Думав, усе пропало. ­Вийшла секретар і спитала, чи не з'явився Діденко. Я руку підняв, кажу: "Вибачайте за запізнення". Співбесіда почалася о 17.00. Тривала до півночі. ­Прийшли 80 людей. Я був останній у списку. Молився, щоб черга дійшла. Заспокоїла співробітниця: "Начальство доки всіх не побачить, рішення не прийме". Я почав розглядати конкурентів. Усі молоді, в костюмах. Я теж одягнув чорний костюм. ­Купив його спеціально для співбесід. Туфлі до блиску начистив.

У кімнату для співбесіди заходили тричі. Спочатку просто знайомилися. Я розказав, що закінчив Харківський технічний інститут. У рекламі працював, умію клієнтів ­знаходити. Але мрію про те, щоб деталі проектувати. Частину людей одразу відсіяли. Мене залишили, сказали анкету заповнити. Коли третій раз зайшов, то генеральний директор почав запитувати по суті. ­Зрадів, коли почув, що я знаю комп'ютерну програму, що створює креслення. Сказав: "Два тижні вчишся. Потім три місяці стажуєшся. Проявиш себе – матимеш роботу".

Через три місяці зарахували в комерційний відділ. Ніхто з друзів не вірив, що без блату влаштувався. Завод виготовляє деталі до різних механізмів. Працює з українськими та закордонними замовниками. ­Шукаю промислові підприємства і пропоную їм наші послуги. Якщо клієнт погоджується – зустрічаюся, приймаю замовлення, роблю креслення. Контролюю процес від укладання угоди до розвантаження товару.

Отримую ставку і 2 відсотки від кожного договору. Розмір зар­плати розголошувати забороняють. ­Зрозуміло, що це не тисяча і не дві.

×