31-річного французького поета Вільґельма де Вонж-Костровицького, відомого під псевдонімом Ґійом Аполлінер, о сьомій ранку 7 вересня 1911 року арештували у власній квартирі. Його звинуватили в причетності до серпневої крадіжки картини "Мона Ліза" з Лувру.

Анонім доніс, що колишній секретар поета Жері П'єре - професійний грабіжник. Протягом семи років він тягнув зі знаменитого паризького музею невеликі скульптури й розписний посуд. Частину вкраденого дарував Аполлінерові. Той удавав, ніби не здогадується, звідки береться антикваріат. При обшуку на каміні справді виявили античні бронзові фігурки. Слідчі висунули версію, що Аполлінер - глава "міжнародної банди музейних крадіїв". Туди ж вписали його друга - художника Пабло Пікассо - й арештували наступного дня.

Обоє митців, чекаючи суду, просиділи в тюрмі шість днів. За цей час Аполлінер написав у камері серію віршів "У в'язниці Санте". Нарікав у них на принизливі порядки:

Роздягли та відібрали речі,

тюремний двір - тюремний дім,

а за спиною сміх зловісний.

Прокурор не зумів довести провини Аполлінера й Пікассо, а Жері П'єре так і не знайшли. Вважали, нібито він утік до Єгипту з "Джокондою" у валізі.

У грудні 1913-го вкрадене полотно Леонардо да Вінчі випадково знайшли у Флоренції. Справжнього крадія - італійського реставратора Вінченцо Перуджі - спіймали, коли той намагався продати картину одній із галерей. Слідчим зізнався, що до злочину його підштовхнув патріотичний порив. Мовляв, хотів, аби "Мона Ліза" повернулася на батьківщину. Суддю пройняла щирість Перуджі. Він отримав сім місяців позбавлення волі.

У печері Ласко знайшли наскельні малюнки стародавніх людей

Четверо школярів 12 вересня 1940 року гуляли в лісі в околицях французького містечка Монтіньяк. Раптом один із підлітків ледь не провалився в яму біля поваленої сосни. Хлопці роздивилися місце й вирішили, що натрапили на схований скарб, адже неподалік стояли руїни замку. Розкопали провалля й дісталися входу до печери. 250 м її галерей були вкриті малюнками прадавніх художників. Фігури носорогів, зубрів, диких биків, коней у природну величину нанесені вохрою, крейдою й вугіллям. Так відкрили печеру Ласко. Згодом її назвуть Сикстинською капелою доісторичних людей.

- Нашу радість просто неможливо описати. Ми виконали військовий танок дикунів, - зізнався згодом один із першовідкривачів місцевій газеті.

Чотири дні хлопці не розкривали таємниці. Спершу розповіли шкільному вчителеві. Той зв'язався зі знайомими, які переховувалися від німецької влади, - Франція вже кілька місяців перебувала під окупацією. Печера могла стати для них прихистком. Серед біженців був історик Анрі Брейль. Він перший дослідив печеру з давніми малюнками й визначив їхній вік - 15 тис. років.

21 вересня до печери Ласко прибули дослідники з Тулузького університету. У грудні паризькі газети надрукували репродукції наскельних малюнків. Щоправда, фалоси в людських фігур заретушували.

Містечко Монтіньяк швидко прославилося. З'явилися, як гриби після дощу, кафе й ресторани, оформлені в стилі розписів Ласко. Туристичний бум призвів до пошкодження малюнків розконсервованої печери. 1963-го її закрили для відвідувань. А через 20 років поруч побудували її точну копію із залізобетону.

9 вересня 1912 року: вулична торгівля на розі Хрещатика та Бессарабської площі в Києві

31,819 млн рублів, або $1,6 млрд на сьогоднішні гроші, - на стільки завдав збитків 8-бальний землетрус у Криму в ніч на 12 вересня 1927 року. Більш як 200 поштовхів зруйнували 70% будівель у Ялті, включно з Ластівчиним гніздом. Десятки татарських сіл Південного берега лежали в руїнах. Більшість врожаю винограду й тютюну загинули. Залежно від ступеня пошкодження житла власникам видавали на відбудову суми, які відповідали би сьогоднішнім $200-1300.

7 вересня 1792 року за "высочайшим повелением" Катерини II 3300 колишніх запорожців із Чорноморського козачого війська висадилися на березі Таманського півострова, нещодавно відвойованого в Кримського ханства. Місця були безлюдними. "Землянки построили в обветшалых проваленных бывших ханских амбарах, церковь походную разбили в бывшем ханском доме", - доповідав губернаторові кошовий отаман Захар Чепіга. Ті перші поселенці започаткували кубанське козацтво.

Інкубатор для недоношених дітей уперше застосовано 7 вересня 1888-го. Сталося це в Нью-Йорку в щойно створеній лікарні для емігрантів. 7-місячна Едіта МакЛін з ірландської сім'ї важила 1,1 кг. Пристрій 3 м заввишки й 4 м завширшки займав окрему кімнату. Промисловий випуск інкубаторів у США налагодили 1909-го. Оскільки вони працювали від електричного струму, знервовані матері прозвали їх "машинами для стейків".

11 вересня 1943 року - у СРСР випущено першу партію гранчастих стаканів у російському місті Гусь-Хрустальний. Ескіз стаканів із ребристою поверхнею розробила скульптор Віра Мухіна - авторка композиції "Робітник і колгоспниця". Гранчаки мали об'єм 250 мл і не розбивалися при падінні з метрової висоти, адже у воєнний час був дефіцит скла. Після війни їх штампували на чотирьох заводах по 100 млн на рік. 1976-го історик Лев Ґумільов жартував, що через 1000 років археологи назвуть радянське суспільство культурою гранчастих стаканів. Сьогодні в Україні їх випускають лише в Запоріжжі на двох пресах, яким по 60 років.

×