У Національному музеї історії України до 31 березня триває виставка "Козацька звитяга під Хотином і доля Центрально-Східної Європи". Присвячена 400-річчю Хотинської війни.
1621-го на території сучасної Чернівецької області відбулося перше повномасштабне зіткнення Османської імперії та Речі Посполитої, до якої входили й українські землі.
Зразки зброї, спорядження і предмети побуту для виставки надав історичний реконструктор 39-річний Володимир Прокопенко. Розповідає про своє захоплення
Усе почалося із запрошення друзів узяти участь у військово-історичному фестивалі 15 років тому. З часом комплекти одягу й образи змінювалися, і зараз я – османський мандрівник Східною Європою.
Щоб відтворити комплект костюма та спорядження, треба знати не тільки, який ця річ мала вигляд, а й які були особливості конструкції та крою, який матеріал і технології використовували.
Іноді добрі знахідки трапляються в болотах, бо безкисневе середовище запобігає розкладенню й консервує органічні рештки. Можемо побачити і крій, і матеріал, і пошаровість використання елементів. Мріємо, що хтось у поліському торфі знайде потопельника XVII століття.
Враховуючи поховальний обряд у християн і мусульман закопування в землю, із текстилем на кладовищах важко. Рятують католицькі крипти, наприклад, у Дубно на Рівненщині чи в інших містах Західної України, де збереглися храми, монастирі римського обряду.
У Криму про костюм фактично нічого немає, навіть у похованні ханів у Бахчисараї, яке відкрили понад 10 років тому. Є лише зразки тканин. В ісламі небіжчика оголеним загортають у саван, і саме за появою цієї традиції археологи можуть простежити хронологію поширення мусульманства в Золотій Орді. Ідеться про відхід від кочівницької традиції поховання в повному комплекті одягу та зі спорядженням.
Із Туреччиною простіше: використовуємо матеріали з палацового комплексу Топкапи у Стамбулі. Там зберігається велика колекція одягу султанів, членів їхніх родин, почту.
У XV столітті османи здійснили революцію у військовій справі. Яничари були однією з перших регулярних армій Європи. Ефективний досвід вогняної піхоти від них перейняли козаки.
У Західній Європі теж оцінили переваги вогнепальної зброї та досить швидко змогли перевершити турків. На початок ХVII століття вже з'явилися драгуни – вершники з пістолями чи короткоствольними мушкетами. Але здебільшого коней використовували, щоб дістатися до певного місця, де бійці спішувались і вели бій. Такі підрозділи були й у турків із татарами, але в меншій кількості.
Сагайдак усе ще залишався одним з основних елементів спорядження кіннотника. Він складався з налуччя, в якому був лук, і колчана – ємності для стріл.
Лук склеювали з шарів дерева, рогу та сухожиль. Такі біокомпозити потребують особливої уваги та правил зберігання. Зокрема, його не можна постійно тримати в натягнутому вигляді, й доводиться експонувати у спущеному. Під час підготовки виставки ми вирішили використати дешеві пластикові копії, що створювалися з розрахунку бути постійно натягнутими. Це правильніше й має ефектний вигляд.
На виставці є два наші сагайдаки, які ми виготовили за музейними взірцями з Дрездена та Стокгольма. Дрезденський здається дещо непропорційно широким, бо має збільшену місткість. На лицьовій частині є 10 прорізів для стріл. Лицьовий бік сагайдака прикрашений тонкою шкіряною аплікацією з популярним в Османській імперії рослинним орнаментом. Тут поряд із зображенням птахів можна побачити переплетені гвоздики й тюльпани.
Ми трохи змінили розмір, щоб налуччя відповідало розмірам тих луків, які використовуємо. Така неточність на деяких рівнях реконструкції допускається. Зокрема в разі підгонки одягу до статури сучасних людей.
Сагайдак із Стокгольма прикрашає тиснення. Прості, але вишукані візерунки повністю відповідають оригіналу.
Під час облоги Хотинської фортеці татари як легкоозброєні вершники з луками були малоефективні. Їхня роль полягала в іншому – тримати фортецю й ворожий табір в ізоляції. Також займалися розвідкою, фуражуванням, швидкими атаками на війська, які поспішали на допомогу обложеним.
Яскравими предметами на поясі турецьких фігур є парні шкіряні гаманці з аплікацією. Їхній оригінал зберігають у Німецькому національному музеї міста Нюрнберґа, а потрапили вони туди з приватної колекції купця Паулюса Прауну, який помер 1616-го. Чому гаманців два – невідомо. Можливо, в них тримали монети різних номіналів.
Гаманці й сагайдаки, представлені на виставці, виготовив майстер Костянтин Клецов.
Спорядження людини тієї епохи відрізняється від сучасних уявлень і потреб. Це створює певну проблему для реконструкторів-початківців. Наприклад, ми звикли мати із собою певну кількість речей, а вони потребують місткостей. А аналіз мініатюр показує, що люди того часу часто не брали великих торбин, а гребінці та дрібні речі зберігали в малих гаманцях, що могли бути заховані в поясах.
Пояси слугували додатковою прикрасою, тому виготовляли їх із дорогого матеріалу й оздоблювали вишивкою та китицями.
Демонструємо створені за спренговою технікою два так звані сітчасті пояси. У них шовкові нитки сплітаються, утворюючи сітку, подібну до риболовецької. Такий пояс еластичний і може вільно скручуватися без заломів. Ефектний і дає змогу зручно формувати гарні вузли.
Шовковий пояс завдовжки 3,5 метра відповідає історичному зразку із Дрездена. А оригінал є турецьким трофеєм із битви під Віднем 1683 року.
Дали також на виставку дві пари взуття. Татарські чоботи з характерними отворами на халявах – вони з найстарших речей мого комплекту, їм понад 10 років. За цей час я дізнався значно більше про тодішнє взуття, а майстри підвищили кваліфікацію. І рік тому вони пройшли, так би мовити апгрейд у вигляді заміни підошви і встановлення залізних підковок.
Друга пара – турецькі черевики, що складаються з м'якого взуття, в якому можна ходити у приміщенні, та низьких туфель, які надівали зверху і в яких виходили надвір.
Виготовили їх майстри-чоботарі Олексій Малев і Сергій Юдін.
Ще для виставки надали дві шаблі. Одна з них – перша в Україні якісна репліка так званої чечуги. В історичних хроніках їх часто називають ординками. Виготовив коваль Андрій Зубрицький, використавши матеріали оригінальних чечуг. У кузні в Пирогові Андрій експериментує з плавленням поліської болотної руди за технологіями Давньої Русі. Такі шаблі мають злегка вигнутий клинок, добре пристосований для швидкого рубання. Дрібне перехрестя відлите з кольорового металу. Піхви спереду покривали шкірою, а задню поверхню – березовою корою, щоб менше витиралася. Руків'я вкрите шкірою ската, за тодішньою модою, що прийшла з Кавказу. Під час виготовлення цієї шаблі ми використовували сучасні технології, зокрема перехрестя перед литвом змоделювали та видруковували на 3D-принтері.
Друга шабля-карабеля з руків'ям у формі голови орла. Лезо виконав багато років тому коваль із Миргорода Петро Федоряка. 2014-го він командував взводом 25-ї повітряно-десантної бригади. Загинув під час танкової атаки російських найманців із засідки під Шахтарськом на Донеччині. Дещо з ковальського спадку Федоряки залишилося в мене. Згодом оправу та руків'я зробив Руслан Анисенко, він же "Росланд".
До 31 березня
Виставка "Козацька звитяга під Хотином і доля Центрально-Східної Європи"
Київ, Національний музей історії України, 22-й зал на третьому поверсі,
вул. Володимирська, 2
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".
2 
1
Коментарі