За кількістю науковців ми відстаємо навіть від Румунії - експерт

Корупція, безвідповідальність, відсутності стратегічного мислення, невміння комерціалізувати розробки, навіть ті, які є, — ось основні причини втрати наших наукових кадрів, - вважає експерт напрямку "Освіта" Українського інституту майбутнього Микола Скиба. Він розповідає Gazeta.ua.

З 1990-х. Така тенденція триває і досі. Матеріально-технічне забезпечення, якість досліджень, академічна доброчесність, інтегрованість у світовий процес, рівень амбіцій, викликів - усі ці аспекти в нас або недорозвинені або запущені. Загалом, наші лабораторії не оснащені необхідним обладнанням, а на тому, що є, не зробиш суттєвого відкриття. Матеріально-технічну базу "розтягують". До прикладу, в Луганському державному університеті було потужне обладнання з вирощування кристалів. Але його вивезли в Російську Федерацію ще до Революції Гідності.

Потрібно. За кількістю наукових спеціалістів на тисячу населення, ми відстаємо навіть від Румунії. Інтелект — він не зосереджений в головах окремих людей. Він як інтернет. Це постійний обмін ідеями. Якщо тільки зникає певна кількість вузлів, через які передається інформація - все середовище затухає.

Можливо, прозвучить парадоксально, але ні, у певних питаннях. Якщо брати відсоткові співвідношення, то динаміка збільшення видатків на Академію наук була навіть більшою ніж видатки на Верховну раду. Інвестиції зростають, а ефективність їх використання увесь час падає. Капітал "розтікається", замість того, щоб фокусуватись на пріоритетних напрямках чи на спроможних інституціях. Така тенденція зберігається вже близько 20 років.

Відтак, молоді вчені бачать українські наукові перспективи і ентузіазму їм від того мало. Натомість, вони бачать іншу атмосферу і можливості - ті, що за кордоном. І якщо раніше це були, здебільшого, провідні європейські й американські країни, то зараз це й інші держави. Зокрема Катар активно закуповує українські кадри, Об'єднані Арабські Емірати.

Урядовці та деякі представники президії Академії наук замість комерціалізації науки займаються комерціалізацією свого положення. Деякі наукові чиновники продають матеріальну базу своїх інституцій.

Наприклад, в університетів є території розвитку. Свого часу їм виділяли ці землі на перспективу, щоб вони розширювались, будували нові корпуси тощо, але задля науки і тих, хто нею займається. Уповноважені посадовці передають такі території під комерційне будівництво. На освітніх територіях зводять бізнес-центри, житлові багатоповерхівки на продаж. Щонайбільше - виділять кілька квартир з таких висоток для потреб наукової інституції, не більше. Злочинний зиск має той, хто з боку навчальної установи надав можливість для таких оборудок, а ті хто у лабораторіях працює - залишаються з нічим.

Видача наукових звань — цілий бізнес. Це чергова біда сьогоднішньої української науки. Вкрай вигідно "освічувати" політиків. Цим грішать університети, ректори, декани, члени спеціалізованих наукових рад. Їм не цікаво підтримувати дослідження, якщо простіше торгувати науковими ступенями, званнями.

З 2001 року в Україні не проводили перепис населення. Ми не знаємо точно скільки нас. Проте, за опосередкованими даними, приблизно 36-38 мільйонів. Скорочується як кількість людей в цілому, так і тих, хто хоче займатись наукою. А багато з тих, хто хоче, виїжджають на чужину, туди, де замість підкилимних домовленостей є прозоріша ситуація. Ба більше: тепер ще й студенти виїжджають. У 2016 році, близько 60-65 тисяч українців навчалось за кордоном. Зараз — майже 80 тис. Очевидно, багато хто з таких робитиме кар'єру не в Україні.

Серед важливих завдань - суттєво зміцнювати, оновлювати матеріально-технічну базу. І робити це треба в рамках державної програми. Потрібно виділити окремі наукові центри, де наукові інституції утворять своєрідний академічний поліс. Місце, куди йтимуть кошти. Туди, де концентруватиметься обладнання, і це обладнання буде спільного доступу для різних дослідників.

Потрібні умови, які полегшать комерціалізацію науки. Але для цього потрібні зміни до законодавства. Зокрема до бюджетного кодексу. Тоді у нас буде можливість нормально і розробляти і пропонувати. Потрібна екосистема з бізнес-інкубатором, де буде менторська підтримка, зустрічі з представниками бізнесу, які шукають рішень і готові за них платити. За таких умов, комусь із науковців може буде цікаво зробити кар'єру у бізнесі, з часом. Зробив якесь наукове відкриття - потім пішов з ним у вільне плавання. До речі, маємо приклади українських академічних стартапів. Один з таких — розробка технології аналізу генома.

Треба створити умови для перетікання, щоб досягнення, зроблені в академічній сфері, легко могли переливатись у бізнес.

Ні. Дуже важливо для науки - амбітні цілі та проекти. Люди з амбіціями і з інтелектом концентруються там, де вони можуть розв'язати якусь суттєву проблему.

Україні необхідно формувати епіцентр наукових активностей. Щоб було замовлення на розв'язання складної проблеми. Мають бути виклики. І в нас достатньо основ: ґрунти, відновлювальна енергетика, поводження з відходами... Нам потрібна наукова, дисциплінарна група, яка розв'язуватиме проблеми за допомоги різних інструментів: наукового пошуку, менеджменту, комунікації. Так ми збудуємо країну, для якої будуть потрібні дослідники. Тоді в Україну частіше приїжджатимуть світила з-за кордону, щоб разом із нашими науковцями проводити тут роботу і вирішувати проблеми які можуть впливати на світ.

Ні. Потрібно відмовитись від нежиттєздатних елементів, які немає сенсу підтримувати, переглянути кадрову базу, частково інституції. Ми маємо забагато галузевих академій. А це — численні президії, інститути, приміщення, організаційно-матеріальна база. Усе це можна оптимізувати, ресурси — сконцентрувати. Вкрай доречним стане злиття академій, зміна неефективного менеджменту на той, який готовий вже демонструвати результат. Усе це без зміни законодавства — навряд принесе суттєві зміни.

Звісно, знайдуться ті, хто шалено противитиметься. Будуть "закидати": "Ви губите науку, геноцид інтелекту". Спочатку кількість науковців ще скоротиться. Але далі — люди підуть в оновлену науку. Зокрема, ми вийдемо на приріст кількості сучасних професіоналів і завдяки науковцям з-за кордону. Науці потрібна кількість, щільність класних фахівців на квадратний метр. І в науковій і в інноваційній сфері. Адже ця щільність — дає змогу виробляти ідеї.

Щоб приваблювати таланти - потрібен системний підхід. Необхідний широкий доступ до ресурсів. Потрібні не просто фінанси, повинен бути і венчурний капітал. А щоб венчурний капітал прийшов, має бути адекватне правове поле і захист власності. Для цього потрібна і реформа суду. Також Науці потрібна академічна, інтелектуальна свобода, воля самовираженню. Науковці їдуть не тільки туди те більше грошей, але й туди, де більше свободи, де їх поважають.

Проблем в науці багато, їх треба систематизувати. Одне діло коли вони просто існують в природі. Інша річ - коли вони сформульована як управлінська, стратегічна задача, яку потрібно вирішити в установлені терміни з очікуваними результатами. Так вона перетворюється в челендж, який буде цікавий як науковцям так і бізнесменам.

Довго триматись вона не може фізично. Бо прийде виснаження. Та й у нас, на щастя, вже є популяризаторський рух — рух молодих вчених.

Може бути кілька сценаріїв. Перший - будуть спроби щось змінити під гаслами: "Нам потрібна молода кров в науці!" Але з цією кров'ю навряд чи хтось порадиться. Інша ж справа — карт бланш для науки. Але це можливо, якщо важелями політичного впливу маніпулюватимуть, зокрема й проактивні предаставники української науки. Чи змінюватиметься Українська наука на краще - залежатиме від нової Верховної Ради. Від програм політичних сил, які підуть на вибори, виграють місця в парламенті і яке місце там посяде наука. Зараз можна вплинути на кожен із цих сценаріїв, в тому числі через вибори, шляхом адвокатування інтересів наукової, інноваційної сфери. Наразі формуються нові політичні проекти. До них можна долучитись. До таких вже залучені дослідники, і вони збираються змінювати. Тому майбутнє в української науки є.

На сьогодні українська наука досить запущена. П'ятірка лідерів — найближчі 50 років Україні навряд чи світить. А от в ТОП-50, за 5 років увійти ми можемо.

Інноваційність, освіта і розвиток людського капіталу, легкість ведення бізнесу. Ось три індекси, які, мов тумблери, треба рухати максимально синхронно, щоб Україна стала сучасною і успішною у сфері науки.