"Півтора року минуло, а плани ворога досі не реалізовані": чому ми навчилися від початку повномасштабної війни

4

Фото: decentralization.gov.ua

24 лютого о 4 ранку Росія напала на Україну по всій довжині спільного кордону, з території Білорусі й окупованого Криму. Армія РФ обстріляла прикордонні застави, завдала удари з повітря по об'єктах військової інфраструктури майже усіх регіонів України. Розпочався рух танкових колон і живої сили. Російський диктатор Володимир Путін назвав це "спецоперацією" з метою "демілітаризації і денацифікації України". Зараз ці слова російські пропагандисти вже навіть не згадують, а їх війська втратили більшість територій, які захопили з лютого минулого року.

Сьогодні День Незалежності – в Україні рівно півтора роки триває повномасштабна війна. Як українці боролися за своїх людей та землі ці 546 днів – у матеріалі Gazeta.ua.

З 24 лютого російський десант намагався висадитися на аеродромі в Гостомелі, що на Київщині. Окупанти штурмували, однак всі спроби були відбиті українськими військовими. 27 лютого стало відомо, що російські окупанти знищили на аеродромі в Гостомелі флагман української авіації – найбільший у світі транспортний літак Ан-225 "Мрія".

У перший день повномасштабної війни російські військові кораблі – крейсер "Москва" та патрульний корвет "Василь Биков" – атакували острів Зміїний у Чорному морі. Там перебував гарнізон українських прикордонників. Попри великі сили ворога, українські військовослужбовці відмовилися здатися. Тоді один з наших військових сказав крилату фразу, що стала символом боротьби:"Русский военный корабль, иди нах*й". Через нерівні сили прикордонники потрапили в полон. Зміїний зайняли росіяни.

Одним із найбільших досягнень березня та загалом повномасштабної війни стала перемога ЗСУ у битві за Київ та відхід російських військ з Півночі. З першого дня війни на Київщині тривали запеклі бої, зокрема, в Ірпені, Бучі та населених пунктах на північ та захід від Києва. 2 квітня в Міноборони повідомили, що вся Київська область звільнена від російських загарбників. Українські військові визволили Бородянку, Ворзель, Бучу та низку інших населених пунктів на Київщині. Тоді ж з'явилися перші кадри жахливих злочинів та звірств російських військ у населених пунктах регіону, зокрема в Бучі.

БОЇ ЗА ХАРКІВ

Одразу з наступом на півдні та півночі, росіяни кинули сили на схід. Зокрема, почали наступ на Харківщині. А сам обласний центр посилено почали обстрілювати з артилерії. Вже 25 лютого російська техніка догорала на Харківській окружній. Російські військові намагалися прорватися до міста, але безуспішно. Після невдалих спроб прориву, російські війська зайняли позиції біля північно-східних околиць міста-мільйонника та почали накривати його артилерією – найбільше постраждав район Північна Салтівка.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Якщо ти тут, то точно не сцикло" - щоденник бойового медика

5 травня головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний поінформував, що українські війська перейшли до контрнаступу на Ізюмському та Харківському напрямках, витісняючи окупантів. Повністю звільнити Харківщину вдалося вже у вересні. Українські прикордонники вийшли на державний кордон і відновили його.

МАРІУПОЛЬ

9 березня війська РФ завдали авіаудару по лікарні в Маріуполі, скинувши потужні авіабомби з літаків. Зазнало руйнувань пологове відділення. Внаслідок авіаудару загинули щонайменше троє людей, ще 17 зазнали тяжких поранень. Одна із породіль померла разом із дитиною. А 16 березня російські військові скоїли атаку на Драматичний театр у Маріуполі, скинувши з літака-винищувача дві 500-кілограмові бомби, що здетонували одночасно. В приміщеннях будівлі перебували сотні мирних людей з дітьми. Згідно з розслідуваннями, внаслідок удару могли загинути близько 600 людей всередині театру та за його межами. 19 березня окупанти скинули бомби на школу мистецтв у Маріуполі, де на той момент переховувалися близько 400 людей.

Поступово росіяни оточували місто. З березня їм вдалося перекрити всі можливі шляхи постачання та виходу з Маріуполя. Тоді ж почалися бої за місто, а згодом українські сили зосередилися на території заводу "Азовсталь". Оборонці надлюдськими зусиллями утримували територію заводу у знищеному ворогом Маріуполі впродовж 86 днів. Вони повністю виконали наказ відтягнути на себе сили росіян й дати змогу українській армії перегрупуватися, підготувати більше особового складу й отримати велику кількість озброєння від країн-партнерів.

На заводі лишалися бійці полку "Азов", морпіхи 36 бригади, прикордонники, правоохоронці. Завдяки їхній обороні не було допущено перекидання близько 20 тис. особового складу супротивника, росіянам не вдалося швидко захопити Запоріжжя і створити умови для оточення Об'єднаних сил. Оборона Маріуполя подарувала критично важливий час для того, щоб сформувати оборонні рубежі та резерви.

Увесь цей час ворог штурмував "Азовсталь" усім чим міг. Скидав авіабомби, залучав важку артилерію і танки, застосовував величезну кількість піхоти. 14 травня військові РФ уперше використали проти азовців фосфорні бомби. Однак захисники Маріуполя, серед яких було чимало важкопоранених, лишалися на заводі. Останні тижні важкі бої тривали на околицях та на самому заводі. Українські пілоти сім разів проривалися в оточений рашистами Маріуполь, доставляючи необхідну допомогу та вивозячи важкопоранених бійців.

16 травня розпочалася евакуація українських воїнів із "Азовсталі" – військові отримали команду "зберегти власні життя". Їх вивезли на тимчасово окуповані території Донецької області. Йдеться про понад 2,5 тис. українських захисників. Частину з них вдалося звільнити, однак багато захисників все ще в полоні. Зв'язку з ними немає.

 

ХЕРСОН

Російські війська зайшли до міста 2 березня. З того часу херсонці мужньо чинили опір окупації. Вони виходили на вулиці з українськими стягами, блокували дороги перед окупантами, у місті діяли партизанські загони. Окупанти ж арештовували людей, катували та вбивали. Намагалися ввести свої рублі та вставлювали окупаційні адміністрації.

9 листопада російське міністерство оборони заявило про нібито вихід своїх військ із правобережжя Херсонської області на лівий берег Дніпра. Фактично було оголошено, що окупанти полишають розташований на правому березі Херсон.

11 листопада Херсон повернувся під контроль України – в місто зайшли Збройні сили України. Усі шляхи відступу російських окупантів були під вогневим контролем. Синьо-жовтий стяг встановлено біля будівель ОДА і поліції. На момент звільнення в місті вже 10 днів не було жодних комунікацій.

КАХОВСЬКА ГЕС

Українські війська продовжували атакувати противника. Вночі 6 червня 2023 року росіяни підірвали Каховську ГЕС. Внаслідок підриву російськими окупантами Каховської гідроелектростанції на підкронтрольній Україні території загинула 21 людина. Ще 28 людей отримали поранення, 16 з них – ліквідатори наслідків катастрофи.

Цим терактом спричинили масштабну техногенну катастрофу, наслідки якої особливо катастрофічні для південних областей України. Ці області історично були основними виробниками овочів та фруктів в нашій країні, вирощування яких залежить від зрошувальних систем. Разом з цим, водойми регіону населяють різноманітні види риб та інших водних біоресурсів, багато з яких загине внаслідок тероризму росіян.

У зоні затоплення перебувало 80 населених пунктів, найбільше на Херсонщині. Однак навіть цього окупантам було замало – вода значною мірою затопила окуповані території. І у місцевого населення примусово забирали човни, на яких люди могли би врятуватися. 11 червня окупанти обстріляли човен із цивільними під час евакуації з лівого берега Херсонської області. Загинуло троє людей.

БАХМУТ

Весною цього року року образом стійкості України став Бахмут. Його навіть прозвали місто-фортеця. Битва за Бахмут — найкровопролитніша з початку російського вторгнення в Україну 2022 року, і найкривавіша битва піхоти з часів Другої світової війни, наголошують іноземні експерти. Російські сили кинули на цей напрямок значну кількість військ і витискали кожен метр. У січні місто вже було в напівоточенні. Наприкінці січня стало відомо, що Збройні сили України відійшли від населеного пункту Соледар, де кілька тижнів точилися жорстокі бої.

 

"Захисники Соледара здійснили справжній подвиг, незважаючи на перевагу ворога у 3-5 разів потужно тримали свої позиції. Вони завдали ворогові величезних втрат в особовому складі. Їх можна порівняти із втратами агресора у двох чеченських війнах", – заявили у ЗСУ.

За два місяці важких і кровопролитних боїв почалися вже міські бої. Втрати РФ складають по кілька десятків тисяч особового складу. Росія продовжувала кидати своїх окупантів у м'ясорубку і вибивати території. Весь час місто накривали щільним артилерійським вогнем. За інформацією ЗМІ, за кілька місяців боїв Росія втратила 20-30 тис. найманців.

В середині травня ЗСУ розпочали наступальні дії на північ і південь від Бахмуту з метою відбити стратегічні висоти та вирівняти лінію фронту. Бої тривають.

Іван Ступак, військовий експерт:

"Для себе відзначив як одну з найважливіших подій - третій день вторгнення, коли вирішувалася доля Києва. Якби він впав, то було би дуже погано. Навіть друзям тоді написав, що далі буде важко, але Київ не впав. Основні події також – вихід з Київської, Харківської області, Херсон.

На початку це був десант, який росіяни намагалися висадити. Пам'ятаємо їх авіацію, яка намагалася залетіти у Гостомель. Намагалися зробити плацдарм для наступу на Київ. Працювали десантурою, спецназом, запускали ДРГ. Зараз це просто знищення міст. Наприклад, той же Бахмут чи Авдіївку, Мар'їнку. Там просто не залишається жодних споруд, де можна чинити супротив. Техніка проста – знищити все і просуватися далі. Спостерігаємо симбіоз Першої, Другої та Третьої світових війн. Від Першої – траншеї та артобстріли, Другої – важка техніка та авіація. Від третьої – всі можливі дрони.

Ми навчилися кільком речам. Одна з них – що "Байрактари" самі не воюють. У нас вони не стали магічним вирішенням. Хоча у людей було багато сподівань. Ми зрозуміли, що треба вкладатися у свою зброю. Не чекати на зовнішні фактори. Але на жаль, є і погане. Досі люди працюють на Росію. СБУ затримує завербованих коригувальників. Це дуже неприємно. Нам треба навчитися не сваритися між собою – це теж не добре. Серед поганого – багато крадуть. На техніці, турнікетах, гуманітарці – всьому, на чому можна. З цим нам ще доведеться навчитися боротися.

За цей час вивів кілька тез для розуміння, що ми і росіяни – різні. Вони радіють ударам по центру Москви. Тобто якісь жителі "глубінки" їхньої радіють дронам над столицею. У нас такого немає. По-друге, ми не кровожерливі і нам не потрібні чужі території. Росіянам треба ще більше. По-третє, у них зовсім немає співчуття. У росіян – усе навпаки".

Павло Лакійчук, військовий аналітик, моряк у відставці:

"Найбільша перемога - те, що ми існуємо. Можемо ходи по Києву, тут працюють кав'ярні, люди живуть. А нам давали від трьох днів до двох тижнів. Півтора роки минуло, а плани ворога не реалізовані. Окупанти втекли з Київщини, Сумщини, Чернігівщини. Їх вибили з Харківщини та частини Херсонщини. Ми не просто обороняємося, а ведемо контрнаступ. Нав'язуємо свою волю противнику.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Боєць плаче годину: "Пацанов жалко" – як медики рятують поранених на одній з найгарячіших ділянок фронту

На морі наша перемога в тому, що росіяни минулого року планували з Криму провести велику десантну операцію на півдні, захопити Одесу. Притягли в Чорне море кораблі. Але ми потопили їхню "Москву", їх флагман. Низку інших суден. Розбили під Маріуполем їхніх морських піхотинців. Вони бояться підійти до нашого узбережжя. В Одесі вже ніколи ніхто не намагатиметься висадити десант. Ми вигнали росіян з північно-західної частини Чорного моря. Оперативною перемогою стало вигнання їх з острова Зміїний. Завдяки цьому став можливим "Зерновий коридор".

Ми даємо прочуханки росіянам у їх логові. Ніхто не міг подумати рік тому, що горітиме Керченський міст. Ситуація змінилася докорінно. День за днем ми бачимо маленькі успіхи наших військових. Але це все разом – великий подвиг Збройних сил.

Ще рік тому ворог йшов на нас вогневим валом. Мали перевагу в артилерії. Зараз йдеться на значній частині ділянок про паритет у засобах ураження. Це дуже важливо. Маємо гармати, танки, БТРи, вже про літаки говорять – у практичному плані – коли, що і як. Ще рік тому жоден політик на Заході на питання, коли в Україні будуть Abrams, покрутив би пальцем у голови. Все змінилося. Нам співчувають, але як потужній силі, яка бореться з раковою пухлиною і потребує допомоги".

×