Розповіли, як живеться українцям в монархічній Англії і вільній Ірландії

7

Фото: segodnya.ua

Герої статті - різні українці, які довгий час живуть у Англії та Ірландії. У першій країні їм вдалося зробити кар'єру і зарекомендувати себе в суспільстві. А у другій – побудувати спокійне сімейне життя. Але виявилося, що українському темпераменту якраз і не вистачає дрібних повсякденних колотнеч, за якими вони навіть іноді сумують, пишуть на сайті "Сегодня".

В пошуках тусовки

Андрій Смоленко вперше приїхав до Англії 19 років тому. Він зійшов з літака в аеропорту Хітроу з маленькою сумкою в четвер, а вже в неділю – підкорював лондонські дискотеки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому більше українців їдуть на ПМП до США, ніж до Польщі

"Я тоді був студентом. І взяв академічну відпустку, щоб просто повеселитися! – згадує Андрій. – Я чув, що в Англії багато класних вечірок. Тому після переїзду відразу влаштувався в розважальний комплекс. Працював в пабах, ресторанах і нічних клубах. І досить швидко зробив кар'єру. Через 4 роки (в 2004 р) я все-таки повернувся на батьківщину, де закінчив вуз, чим був дуже гордий. А через кілька років взагалі вирішив змінити сферу діяльності і подався в юристи. Влаштувався на роботу в Манчестері. Мене приємно здивувало, що українського диплома виявилося досить!

 

Крім того, я був готовий працювати овертайм – після закінчення робочого дня і в суботу. Напевно, мене цінували за це завзяття, знання англійської і почуття гумору, що у юристів рідко зустрінеш. Зараз у мене власний бізнес: я займаюся ораторським мистецтвом і в якості хобі веду групу нашої діаспори в Facebook – UK-Ukraine.

Я давно зрозумів: щоб налагодити контакт з британцями, потрібно випити з ними чаю. У кожного є вподобання на цей рахунок: скільки часу заварювати пакетик, наливати молока, сипати цукру ... Якщо ваші переконання збігаються – це любов назавжди! Англійці і правда часто говорять про погоду. Розмова традиційно повинна початися зі скарг, що світить сонце або йде дощ. Вони королі скарг з цього приводу!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заради червоної креветки приїздять з усього світу: українка про розпал туристичного сезону в іспанському місті

Я намагаюся приїжджати в Україну кілька разів на рік. У мене двоє дітей: Софії – 11, а Мартіну – 7 років. Їх мама – італійка Мікелла. Але ми розлучилися 3 роки тому, зараз я зустрічаюся з українкою Тетяною. Набридло мати справу з іноземками: в них немає якоїсь душевності. Дітей теж регулярно беру з собою в Україну на два-три тижні. Мені важливо, щоб вони знали своє коріння. Їх однокласники їдуть на Майорку, а ми – в Дніпрі купаємося. Коли діти повертаються до школи і діляться враженнями про свої екзотичні поїздки, це додає їм авторитету в очах однолітків".

 

Без масок: забезпечені люди не хизуються достатком

Марина Пономаренко народилася в Світловодську на Кіровоградщині, поїхала до Британії в 20 років і прожила 17 років в місті Таунтон, графства Сомерсет.

"Я переїхала, тому що вийшла заміж за чистокровного англійця. За весь час перебування тут я зустріла тільки кілька осіб з України. Це були люди, які приїхали в країну нелегально, за підробленими паспортами. Вони жили там кілька десятків років і не могли виїхати на батьківщину. Але після того, як Британія прийняла закон про легалізацію цих емігрантів, їм дали громадянство. Вони змогли побувати вдома і потім повернутися в Англію. Англійці ставляться зневажливо до багатьох націй – ірландців, французів, росіян, поляків, литовців ... А ось в Іспанію їздять із задоволенням. Ще британці зарозумілі і вважають себе найрозумнішими. І коли ти з ними в близьких відносинах, вони перестають це приховувати під маскою толерантності. Я дуже рада, що мій син там зробив хорошу кар'єру. Це підтверджує, що ми теж не ликом шиті.

 

Квартиру купити для молоді цілком реально. Тим, хто вперше купує житло, пропонують дуже низьку ставку по іпотеці і хороші умови від місцевого Нацбанку. Ще, коли я приїхала вперше, мене вразили усміхнені люди. У них дійсний спокій і радість! Забезпечені люди соромляться акцентувати увагу на своєму достатку: в школі діти ніколи не хвалилися мобільними телефонами і взуттям. Моя рідня часто просила привезти в Україну вітаміни, харчові добавки і косметику, які там дуже високої якості. А ось самі англійки косметикою майже не користуються, та й взагалі, чесно кажучи, мало піклуються про зовнішність.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Радянського союзу в квартирах немає", - українка про житло в Словаччині

Що дуже сильно вражало в Англії – це ставлення вчителів до дітей в школі сина. Воно набагато краще, ніж у нас, навіть не вірилося, що так буває! Не могла зрозуміти, в чому підступ. Але я повернулася на батьківщину. І, незважаючи на багато проблем, тут відчуваю себе набагато комфортніше, ніж в Англії. Вдома я – як рибка в своєму середовищі. А там я була в чужому. Одне радує: пенсію я собі заробила британську".

Irish relax: сидіти і дивитися, як ростуть нігті

Світлана Марценюк переїхала до Ірландії 10 місяців тому, до чоловіка. Зараз вони живуть в Тауері, Корке.

"Я працювала в сфері нерухомості і багато подорожувала, – розповідає Світлана, – але переїзд мені дався дуже нелегко. Адаптуватися в Ірландії мені допомагав психолог. Я не хотіла залишати улюблений Київ. Ніколи не забуду день пам'яті Шевченка 9 березня, коли я в своєму київському колективі стала спілкуватися виключно українською мовою. Всі дивилися на мене, як на іншопланетянку! Вони мріяли жити за кордоном, а я вмовляла коханого переїхати в Україну. Мій чоловік родом з Берліна, Київ сподобався йому більше. Але жити в Україні він відмовлявся категорично – через корупцію і соціальну незахищеність.

 

Найскладнішим при переїзді були походи в консульство. Такого хамства я ніде не зустрічала! Мені відмовляли тричі, незважаючи на хорошу візову історію і безліч "шенгенів".

Чоловік наполіг, щоб перший рік після переїзду я не рвалася одразу влаштовуватися на роботу, а спочатку адаптувалася до країни. Зараз я відпочиваю, вивчаю мову, знайомлюся з людьми і культурою. Він часто жартує, що я нічого не знаю про слово "релакс"! У ірландців є приказка: "Сидіти і дивитися, як нігті ростуть". Але це не про мене однозначно! Я вже встигла кардинально змінити інтер'єр будинку, причому зробила все сама, за допомогою YouTube. Почала вирощувати овочі на задньому дворі, допомагаю подрузі з трьома дітьми...

 

Я дуже сумую за нашим метро. Пам'ятаю, коли перший раз ми приїхали з Ірландії, я спеціально вийшла з автобуса на Харківській, щоб спуститися в підземку. Люди штовхалися, лаялися, а я стою щаслива – я вдома! Але тут я швидко стала своєю – адже у мене руде волосся. З новими знайомими ми ходимо "Опера Хаус", обговорюємо комп'ютерні ігри. Три тижні тому я познайомилася з родиною геїв – дуже приємні люди. Але оскільки я віруюча, то не знаю, як до цього ставитися. Ще мене здивувало, що тут батьки беруть активну участь у вихованні дітей. Наприклад, мама може спокійно піти на каву з подругами і залишити 10-денну дитину з татом! Місцеві жінки мого віку – майже всі феміністки, хоча мені це не дуже подобається. А старші – справжні католики і цінують інститут сім'ї.

Тут якісні й доступні продукти харчування, і це плюс. Але великий мінус – медицина, особливо діагностика. Тут жодні ліки не можна купити без призначення! Прийом лікаря – 60-100 євро, а черга до гінеколога – 3-4 місяці. Одного разу моя подруга звернулася до терапевта з болем у вусі. Так лікар прямо при ній гугл симптоми! Коли вона вийшла з лікарні, її наздогнали на парковці і повідомили, що лікар передумав з діагнозом. Звичайно, адже перший діагноз звучав смішно: "свинка в вусі"! Від лікування вона відмовилася".

Звички: права поштою і рідкісні гості

Валерія Бушеніеце 26 років. У червні 2016 року його з України переїхала в ірландський Карлінгфорд – щоб жити разом з чоловіком, який до весілля вже 15 років жив за кордоном.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українка розповіла про тонкощі оренди житла курортного міста Іспанії

"Після розпису я подала на візу, – розповідає Валерія. – Зараз я в декреті, виховую маленьку доньку і працюю офіс-менеджером. Сумую за рідними: найбільше не вистачає спілкування і зустрічей з ними. Коли ми повертаємося, влаштовуємо сімейну вечерю і святкуємо наш приїзд додому. Тут ми спілкуємося в основному з ірландцями. Всі дуже відкриті – завжди вітаються, коли проходять повз. З ними легко знайти спільну мову, якщо знаєш англійську. Ірландці рідко ходять в гості один до одного, не влаштовують вдома застілля. Вони зустрічаються в пабах або ресторанах. Мені дуже подобається, що тут дотримуються законів. Наприклад, якщо по дорозі їде машина 30 км/год, а за нею вже утворилася ціла колона – сигналити все одно ніхто не буде! Ще ірландці їдять тільки перевірені продукти, які купили в супермаркеті. Гриби і ягоди в лісі не збирають. Якось намагалися пояснити, що таке березовий сік, але, на жаль, у нас так і не вийшло. Ми з України завжди привозимо домашнє сало і солодощі. Одного разу пригостила сусідку нашими шоколадними цукерками. А на наступний день вона мені їх повернула, сказавши: "Вибач, але вони занадто шоколадні та солодкі". А ось нашим родичам до душі ласощі, кава, пиво і віскі, які ми привозимо в якості подарунків.

 

Ми живемо в маленькому містечку біля моря, там дуже тихо і спокійно. Ірландія – красива країна, комфортна для сімейного життя. Але спочатку мені було важко звикнути до системи: все потрібно оформляти тільки через пошту! Навіть водійські права видають таким чином. Потрібно зібрати купу паперів для державної установи і чекати листа.

Ще в Ірландії досить прохолодно. Я прилетіла влітку і ходила в шкіряній курточці, спочатку було незвично. Але зараз мене все влаштовує, особливо коли взимку немає снігу і сльоти. Але сонечка і спеки влітку іноді не вистачає".

 

×