15 липня розпочнеться 7-й Одеський кінофестиваль. За 8 днів 100 фільмів конкурсних і спеціальних програм переглянуть понад 120 000 глядачів. Заявки на фестиваль надіслали 864 режисера з 75 країн. До міжнародного конкурсу відібрали 12 фільмів.
Про найбільш очікувані фільми конкурсних програм розповідає Олександр Гусєв, кінокритик, член Національної спілки кінематографістів України та Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI.
"Гніздо Горлиці", реж. Тарас Ткаченко. Україна-Італія, 2016
Фільм на тему заробітчанства, яка в українському кіні практично відсутня. Персонажі залишають дім, аби вирушити до Італії. Туди ж їде і українка Дарина (її грає Римма Зюбіна), щоб знайти роботу й прогодувати сім'ю. Згодом дізнається про випадкову вагітність доньки, а потім виявляє, що і сама чекає на дитину. У цьому фільмі зіграв свою останню роль Віталій Линецький. Знятися встиг лише у половині сцен. Коли він загинув, зйомки призупинились, бо довелось переписати майже весь сценарій – аби його поява і зникнення в'язалися з сюжетом.
"Моя бабуся Фанні Каплан", реж. Альона Дем'яненко. Україна, 2016
Герої стрічки – Дмитро Ульянов, брат Леніна, та Фанні, юна революціонерка, яку підозрюють у замаху на вождя комунізму. Пару пов'язує любовний зв'язок, про який досі існують лише здогадки. Молодшого Ульянова грає відомий режисер Мирослав Слабошпицький, а Фанні – одна з найбільш затребуваних українських акторок Катерина Молчанова. Для зйомок використовували одяг і декорації, актуальні сто років тому, щоб відтворити реальний час подій.
"Varta1, Львів, Україна", реж. Юрій Грицина. Україна, 2015
Найбільш незвичний документальний фільм про події Євромайдану. У кадрі – машини активістів, які взялись патрулювати Львів 19 лютого, після розстрілів Небесної сотні, а звуковий супровід – записи радіоефіру, водії контактують через рації. Картинка і звук тут цілковито суперечать і бентежать глядача. Коли на екрані – тихе нічне місто, сірі спальні квартали, поодинокі машини на дорогах, в ефірі – гучні емоційні вигуки, з яких розуміємо, що активісти переслідують чиєсь авто і різко між собою сперечаються про подальші дії.
"Олег і рідкісні види мистецтва", реж. Андрес Дуке, Іспанія, 2016
Фільм, присвячений одіозному дивакові, композитору Олег Каравайчуку, народженому в Києві 1927 року. Стрічку покажуть у новій конкурсній програмі документальних фільмів. Через тиждень після затвердження фільму героя не стало (помер 13 червня цього року у Санкт-Петербурзі – ред.). Багато глядачів, можливо, вперше відкриють для себе та оцінять його творчість. Каравайчук написав музику до багатьох фільмів і вистав, працював з Сергієм Параджановим і Кірою Муратовою.
"Мій друг Борис Нємцов", реж. Зося Радкевич. Естонія-Росія, 2016
Це документальний портрет російського опозиціонера, вбитого в лютому 2015 року. Другорядний персонаж – московська журналістка, котра знімає про нього репортажі. У публічних виступах і в особистому спілкуванні бачимо Нємцова як політика і як просту привітну людину. Його смерть є драмою і для українців, Нємцов був нашим другом і представляв інакшу Росію.
"Країна просвітлених", реж. Пітер-Ян де Пю. Бельгія, Ірландія, Голандія, Німеччина, Афгіністан. 2016
Цікава документальна стрічка про афганських дітей, котрі відкопали старі радянські міни та вирішили їх продати. Покупці – також неповнолітні, працюють на шахті, де видобувають лазурит. Для браконьєрства їм потрібна вибухівка. Ще одна група дітей контролює на Памірі контрабанду копалин. Цей фільм відкриє українському глядачу новий, невідомий нам світ.
"Незаконнороджене", реж. Адріан Сітару. Румунія-Польща-Франція, 2016
Драма на доволі неприємну тему кохання між братом і сестрою. Сітару – дуже помітний режисер нової румунської хвилі, він чудово розкриває психологічні тонкощі складних сюжетів, тому має подати цю тему цікаво. Український глядач до подібних фільмів не готовий. Але якщо закривати очі на всі незручні речі, вони не зникнуть з нашого світу. Одеський кінофестиваль тому і цінний, що допомагає побачити інакше кіно, розширити світогляд – як режисерів, так і глядачів.
3 
4880
Коментарі