Один кадр має 112 монтажних склейок

Про роботу над фільмом "Лагідна" Сергій Лозниця розповів під час майстер-класу "Режисура ігрового кіно" на VIII Одеському міжнародному кінофестивалі

Живемо в країні, яка вийшла з жаху, великої трагедії чи продовжує на різних стадіях там перебувати. Українських героїв почали вбивати у 1930-х. Добили Другою світовою. Новий герой тільки десь зароджується. Кіно дуже тісно пов'язане із життям. Якщо героїзму не буде в житті – це будуть фантастичні фільми.

Дуже важлива подія – Майдан. Українці, можливо, і раніше такими були, але проявилися в цей момент. Тому що герой – це гідність. У просторі, де про гідність немає мови, дуже складно її відстоювати.

"Лагідну" задумував, ще коли знімав "Щастя моє". Спало на думку зняти картину про жіночу долю в пострадянському просторі. Це був 2009-й. Через шість років повернувся до цієї ідеї і написав сценарій.

Героїня російської актриси Василини Моковцевої у фільмі ”Лагідна” українського режисера Сергія Лозниці їде до в’язниці в глухому сибірському містечку. – Де мій чоловік? – запитує на прохідній. Перед обличчям жінки віконце тюремної адміністрації зачинили — Автор: nv.ua

Відправна точка – героїні повертають посилку з тюрми, і вона вирушає туди. Чому "Лагідна"? Думав про це оповідання Достоєвського. Там історія розказана від імені мучителя героїні. На той час це було новаторством у літературі. Тому Достоєвський назвав це оповідання фантастичним. Так ніби людина мала можливість сценографувати свої думки.

Хотів створити картину, де після всіх принижень і пережитого героїня не кидається з вікна, а здійснює Вчинок. Почав розробляти ситуацію. Вона приїжджає у місце, де ув'язнений її чоловік. І далі потрапляє в лапи безжалісної істоти. Переживає приниження, потім дізнається, що її жорстоко обманюють – адже чоловіка давно тут нема. І врешті, чинить Акт, якого ми не очікуємо.

Знімали картину в Латвії. Це Даугавпілс чи Двінськ, як він раніше називався. Місто нагадує російські середньої руки (за переписом 2000-го, російську мову вважають рідною 80% жителів Даугавпілса. – Країна). Там є велика тюрма. Називається "Білий лебідь".

Знімальна група була міжнародна. 10 мов звучало на майданчику, основна – англійська. Актори майже всі – росіяни. У фільмі їх близько 100 – це ті, хто хоча б одне слово говорить. 26 професійних, решта – місцеві таланти.

Асистент місяць жив у місті, на вулиці підходив до перехожих із фотоапаратом. Створював базу. Коли я приїхав, запросили цих людей на співбесіди. Розмовляю тет-а-тет хвилин 10 чи й більше з кожним. Не треба заспівати, зіграти – це просто розмова про життя. Це п'ять-шість людей на годину, і так приблизно 10 годин щодня. Два тижні.

У хроніці серпневого путчу 1991 року у Петербурзі помітив жінку. Потім зрозумів, що зустрічав таку акторку в Єкатеринбурзі, в театрі Миколи Коляди. Ще тоді, як побачив її, щось кольнуло. Це була Василина Маковцева. На головну роль узяв її.

Марина Клєщова у нас грає на гітарі, співає – вона акторка московського Театр.doc. Має судимість, грала в тюремному театрі і знає всю цю фактуру, натуру. Вона багато підказала. Шмон перед побаченням з ув'язненим, наприклад, не фантазія – справді ламають цигарки, змушують усе перекладати з коробок у целофанові пакетики. У цій сцені грав офіцер Даугавпілської тюрми.

Запрошував кількох акторів театру Даугавпілса грати у сцені в блатхаті. Одна акторка залишилася, друга відмовилася – їй чоловік заборонив, напевно, цілуватися. Слава Богу, бо знайшли прекрасну заміну – вона по життю актриса, працює в ломбарді. Однак потрібна була еротична сцена. Латвійські акторки погоджувалися грати, але не роздягатися. Асистент подзвонив дівчатам, які себе пропонують. "Так, будь ласка, згодні, прийдемо". Але коли він почав казати, що кіно знімаємо, вони: "Як вам не соромно, молодий чоловіче!" Врешті, вдалося знайти акторку з Риги. У театрі вона не працює.

Для кіно дуже важливий ритм. Це – твір у часі, і ритм тримає увагу. Останній епізод "Лагідної" – зґвалтування – зроблений як один кадр. Має 112 монтажних склейок, триває близько 4 хвилин.

Художник чи режисер пропонує свій погляд на життя. Що ми не можемо сформулювати для себе – він формулює. Сталін правильно робив – з його точки зору – що прибирав усіх, здатних на таке. Бо єдине правильне визначення мусить належати йому. Війна за світогляд існує. Мати власний кінематограф у незалежній країні – дуже важливо. Це – стратегічне завдання.