Майже кожне село мало свій репертуар

12-серійний науково-популярний фільм "Чумацькі пісні" зняли за сценарієм музикознавця Олександра Полячка. Розповідає про проєкт

ПЕРША ВІДОМА ЗГАДКА ПРО ЧУМАЦЬКИЙ ПРОМИСЕЛ ВІДНОСИТЬСЯ ДО 1499 РОКУ. Торговці сіллю були й раніше, але це були купці. Чумаками ж масово ставали козаки, міщани, селяни. Їздили до Галичини, в Молдову, на соляні промисли в Тор (зараз Слов'янськ на Донеччині. – Країна) і Бахмут на Слобожанщині, та найбільше – до соляних озер у Криму, причорноморських і приазовських лиманів. А по рибу – переважно на Дон. Попутно возили зерно та інші найрізноманітніші товари. Чумаки були витривалі, хоробрі, мали зброю. Людина менш загартована не змогла б подолати декілька сотень кілометрів голого степу з Примор'я в регіони лісостепової України.

 

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століть були два типи чумаків: капіталісти й дрібні торговці. Перші – власники волів і возів – наймали візників. Другі на своїх волах їздили в ходки. Найбільший розквіт чумацтва припадає на 1850–1860-ті. Пізніше з'являється залізниця й чумаки пере­кваліфіковуються. Возять товари від станцій до населених пунктів, куди не проклали колії. Це вже були не такі великі партії, тому вози ставали легшої конструкції, а волів із часом замінили на коней. Великі чумацькі вози з грубими колесами збереглися в Дніпровському історичному музеї імені Дмитра Яворницького та Нікопольському краєзнавчому.

Останні дрібні чумацькі маршрути діяли до 1930-х.

Багато знаних підприємців-меценатів – Терещенки, Симиренки, Харитоненки – походили з чумацьких родин. Маючи сімейні традиції ведення бізнесу, стартовий, ще чумацький капітал, вони зосередилися на цукроварінні. Соляна промисловість загалом також дала поштовх розвитку вугільної, нафтової та інших галузей.

Чумаками ставали, бо не хотіли працювати на землі, та й вона не всюди була родюча. Наприклад, на узбережжі Дніпра багато піщаників, там чоловіки цілих сіл ходили по сіль.

У Чумаках Томаківського району Дніпропетровської області нам розповіли цікаву історію. Полтавські чумаки їхали з Криму, але тут воли захворіли й поздихали, не було як повернутися додому. Продали товар та інше майно й заснували село. У цьому регіоні понад п'ять сіл мають назву Чумаки. Є також Чумацьке та Чумацький Шлях.

Ходіння по сіль давало до 600 відсотків прибутку. Капітали найбагатших чумаків сягали мільйонів рублів. Але ця справа була ризикована: епідемії, могли здохнути воли в дорозі, небезпека загинути. Невипадково в чумацьких піснях згадують про хворобу чи смерть.

Похід із Полтавщини до Криму тривав майже два місяці. За сезон робили дві ходки. Класичний період для торгівлі сіллю – серпень. Вирушали зазвичай у травні-червні, в серпні-вересні поверталися та йшли вдруге. Старалися до жовтня бути вдома, бо через дощі дороги ставали непроїзними.

Класичні маршрути – Крим або Приазов'я чи Причорномор'я. Не лише на півострові, а й у лиманах, зокрема Дніпровському, була сіль. Із Галичини її возили до Києва за князівських часів і десь до кінця ХVIII століття. Основним центром була Коломия. Перевіз­ників називали коломийцями.

Чумацькі пісні породило не саме чума­цт­во. Маючи народну пісенну традицію, українська культура віддзеркалила нову форму життя. Так само виникли козацькі, солдатські, рекрутські тощо. Чумацтво запропонувало культурі нову тему. Сільські співаки чумацькими цих пісень не називають. Це фольклористи-філологи виділяють їх в окрему групу, що справедливо. Адже в них описано моменти довгої щорічної подорожі до Криму чи Дону, драматичні сутички з розбійниками, смерть у далекім краю, побут. Натомість мелодії цих пісень не мають специфічних рис, за якими можна було б їх відокремити від історичних, козацьких, про кохання. На відміну від моторно-маршових солдатських пісень. Принаймні на момент їх запису в­ ­­ХІХ–ХХІ сто­літтях чумацькі за музичною стилістикою не відрізнялися від іншої української ліричної пісні.

Щоправда, пісні про чумаків передстепової Наддніпрянщини мають особливості. По-перше, це невелика кількість мелодій, які ніколи не поєднуються з нечумацькими текстами. По-друге – це певні закономірності у співвідношенні стилю та манери виконання. Детально це описує у своїй праці етномузиколог Олександр Терещенко "Чумацькі пісні передстепового Правобережжя", до якої посилаюся.

Саме в чумацькій і козацькій спільнотах Наддніпрянщини сформувалися музичні явища, які вплинули на весь необрядовий фольклор регіону. Це, зокрема, експресивний виконавський стиль, підкріплений допоміжною жестикуляцією, з енергійною, часто форсованою артикуляцією приголосних і фарингалізацією голосних, по-народному – гегекання. Виконавські прийоми акцентованого виштовхування звуку пов'язані з чоловічим середовищем козацтва й чумацтва. Відчувається, що так співали саме чоловіки. У регіоні зафіксовано й іншу яскраву виконавську манеру. Це відсторонений спів ніби від третьої особи з характерним застиглим виразом обличчя та поглядом крізь реальність. Така манера притаманна одноосібному виконанню. Після занепаду й подальшого зникнення традиції чумацькі пісні вже співали мішані й жіночі гурти та поодинокі виконавиці. Їх усвідомлено передавали наступним поколінням як духовну спадщину, художнє оповідання про життя предків. Із часом відчутно посилився епічний тон: "От були такі, знаєте, чумаки… ось там їхній шлях проходив, за тою вербою".

 

Виділяють багато тематичних груп чумацьких пісень. У них зустрічаються розлогі оповіді, філософські роздуми, драматичні та трагічні сцени, повчальні сентенції, любовні мотиви, дотепні жарти й інше. Трапляються мелодії трьох основних типів – співно-речитативні, кантиленні (плавна наспівна мелодія. – Країна) та моторні. Усі вони мають стильові відповідники серед нечумацьких. Зазвичай, якщо виконує гурт, манера співно-лірична. У напівречитативній ліро-епічній манері співають одноосібно. Моторних, танцювальних мелодій чумацьких пісень зафіксовано мало. Є чумацькі, мелодії яких походять із міської культури та базуються на ритміці різних побутових танців.

Інші культури, якщо й позначилися, то на змісті пісень. У музиці це ніяк не відоб­ражається. Навіть якщо окремі музично обдаровані чумаки могли підхопити якісь музичні елементи із суміжних культур, то навряд чи вони передавали їх товаришам по промислу. Чумацьке товариство, попри мандрівний характер, було досить замкнене, прив'язане до традицій. Рідко відривалося від свого коріння, десятиліттями не змінювало звичок. Музичний консерватизм їхніх пісень яскраво видно в разі порівняння, наприклад, із солдатськими піснями – створеними у відкритому, мішаному середовищі.

Чумацькі пісні виконували гуртом і без інструментального супроводу. А от наодинці можна було при нагоді заграти мелодію на інструменті, подумки промовляючи слова. Саме про таку гру говориться в одній із пісень:

… Вози реплять йдуче…

Попереду чумак Грицько у сопілочку грає,

Сопілочка з барвіночку, горіхове денце,

Як заграє, то й трава в'яне, ой болить моє серце…

Але така гра не є супроводом. Лише чумацькі пісні танцювального характеру, яких зафіксовано мало, могли співати в супроводі інструмента чи троїстих музик. Ну, або "чарка об чарку". Так само, як і в інших, нечумацьких танцювальних піснях. Найвідомішу з-поміж таких – "А вже чумак дочумакувався" – виконували на той самий мотив, що й купу інших нечумацьких текстів. Наприклад, "А до мене Яків приходив, коробочку раків приносив".

Майже в кожному селі був свій репертуар. Чумацькі пісні зазвичай мають масу поетичних і музичних варіантів. Наприклад, "Ой горе тій чайці" – про з'їдених чумаками чаєнят. У ХХ столітті найпопулярніша була жартівлива "Гуляв чумак на риночку". Композицію крутили по радіо й телебаченню, багато хто пам'ятає її у виконанні Бориса Гмирі, Івана Козловського, Івана Паторжинського й інших. Сьогодні чи не найвідомішим популяризатором чумацьких пісень є гурт "ДахаБраха", що переспівує їх у власній обробці.

Хочемо, щоб наш серіал охопив якнайшир­шу аудиторію. Відзняли 12 серій по 15–30 хви­лин. Перша й остання – узагальнення. А кожен епізод із решти присвячений певному регіону. У кожній серії співає інший колектив або соліст, дають коментарі експерти, які характеризують чумацьку справу з різних сторін. Про волів знімали в заповіднику "Асканія-Нова". Взяли інтерв'ю в солеварів, істориків, краєзнавців, музейників, астронома, тому що тільки в Україні галактика, яка в інших країнах відома як Молочний шлях, називається Шляхом Чумацьким. З проєктом можна ознайомитися на ютюб-каналі "Чумацькі пісні".

150 чумацьких пісень протягом 20 років записали на Кіровоградщині та зробили їхній науковий аналіз фольклористи Ніна Кірімова, Олександр і Наталя Терещенки

×