Через подібність української мови до російської втрачено чимало синтаксичних структур, що вирізняють нашу мову споміж інших. Але недоладні звороти можна замінити короткими, питомо українськими, формами, які, як зауважив Святослав Караванський, створюють неповторну палітру української мовної стихії, поліпшують і полегшують спілкування.
Часто там, де, перекладаючи рос. "внезапно, вдруг, как вдруг, как вот…", пишуть "несподівано, раптом, як раптом, коли це", доречно вжити частку "аж": аж глядь, аж гульк, аж зирк (Підійшла лісничиха до майже всохлої яблуні, аж глядь − з пори джміль вилазить).
Російське "до тех пор, пока не" в українській мові слід передати словами аж, аж поки (доки), поки (доки) (Так вона сиділа мовчки, аж поки дівчата облишували її й бігли в садок).
"Вдруг, как вдруг" перекладають "як раптом, коли раптом, коли". А маємо аж ось (Аж ось двері розчинилися − і... вскочила Галя в хату).
более чем (більш ніж достатньо) − аж задосить
до самого утра (до самого ранку) − аж до ранку
целых три года (цілих три роки) − аж три роки
так нет же (так ні ж) − аж ні
до такой степени, настолько, что... (до такої міри, настільки) − аж так, що...
так и искрится (так і виблискує) − аж виблискує
Не забуваймо про конструкції "а що..., то...; що..., то...". Адже на їхньому місці примостилася шаблонна калька "так як" і штучний покруч "позаяк" (А так як була Олеся жінкою з гонором, то відмовилася. – А що була Олеся жінкою з гонором, то відмовилася; Позаяк демократія втілює в собі лише політичний сегмент ринку, її самої недостатньо для загальнонаціонального прогресу. – А що демократія втілює в собі лише політичний сегмент ринку, то її самої недостатньо для загальнонаціонального прогресу).
Є ще варіанти зі сполучниками того − що, тому − що, тим − що (Того ж я смутненький, що ти молоденька. Тим я її не займаю, що сватати маю).
Надуживають газетярі й калькою "благо", забуваючи про "добре що", "гаразд що" (От ми і у Львові маємо свій пам'ятник марнославству, благо що вже сучасних, а не радянських часів. − От ми і у Львові маємо свій пам'ятник марнославству, добре що вже сучасних, а не радянських часів).
Сполуку "незважаючи на те, що" краще замінити природними "дарма що", "всупереч", "наперекір", "байдуже що…", "без огляду на…", "хоч (хоча) й…", "з усім тим", "попри що", "(іноді) проте (а проте)", "а втім", "але (але ж)", "однак (одначе)" (Щастя моє було б вельми худорляве, дарма що моє життя було б страшенно сите (Куліш). Дарма що й зубів недолік, він ще до дівчат залицяється).
А як живомовно звучить форма "іди знай"! (Ваша родина, як табун коней у степу, – іди знай, хто де носиться).
Тим більше (рос. тем более) краще не вживати, замінивши на "і потім, і поготів" (Діти батька мало що й слухають, а нас – і поготів).
Вислів "тим не менше" також штучний. Правильніше сказати "і все ж (та все ж), проте (та проте), однак, а втім, разом з тим".
Слід згадати про часто вживану конструкцію "оскільки – остільки", яка має синонімічні форми "скоро..., то... /як/...; скоро..., так і (зараз же)".
Як зауважив Микола Сулима, "оскільки, поскільки, наскільки" – зовсім непотрібні паразитні сполучники, утворені на взір польських ("o ile") та російських ("поскольку, насколько"). Вони тільки знебарвлюють українську мову, притуплюють її. "Бо", "тому що", "через те що", "а що", "а як", "так що" – чудові відповідники (А оскільки робили це аж втрьох, то йшло в них це діло через пень-колоду. – А що робили це аж втрьох, то йшло в них це діло через пень-колоду; Це було нелегко робити, поскільки всі політичні партії намагалися перевершити одна одну у мадяронстві. − Це було нелегко робити, тому що всі політичні партії намагалися перевершити одна одну у мадяронстві).
"Настільки…", "наскільки…" – найпоширеніша калька, яка замінила живу українську конструкцію "так…, що…", "так…, як…", "такі ж, як…", "такою мірою, якою…", "так далеко, як…" – залежно від контексту. (Однак сутінки вже настільки згустилися, що в такому маскуванні не було потреби. − Однак сутінки вже так згустилися, що в такому маскуванні не було потреби; Мої родичі наскільки ж привітні, настільки й гостинні. - Мої родичі такі ж привітні, як і гостинні).
Як би не (було), який би не (був), хто б не, що б не (було), де б не, куди б не, скільки б не, як би то не було, де б то не було і под. (від рос. как бы ни, какой бы ни, кто бы ни, где бы ни было…), – ці звороти чужі нашій мові. Українці віддають перевагу сполукам "хоч як, хай як, хоч який, хай який" тощо.
як не прикро - хоч як прикро
Як би там не було − хай там як
наскільки б просторою не була − хоч яка б простора була
як я не намагався - хоч як я намагався
хто б не був − хоч хто б там був, хай там хто буде
чий би не був − хоч би чий був, хай би чий був, хай він чий буде
що б там не було − хоч би там що
що б то не стало − що б то не було, хоч би там що, будь-що-будь, кров з носа
Українська мова нехтує і сполукою "лиш би":
лиш би де − абиде
лиш би коли − абиколи
лиш би тільки − тільки б; аби лиш; аби лише (аби лишень), аби тільки; аби-но; коли б тільки
лиш би хто − абихто
лиш би що − абищо
лиш би як-небудь − абияк, аби − аби
лише б, лиш би (як частка) − аби; аби б
Як бачимо, кальковані звороти так зручно примостилися на наших колінах, що ми грішним ділом вважаємо їх за рідні. А це призводить до спустошення, збідніння скарбівні української мови. І тільки писар з низькою професійною компетентністю благословить ці сполуки у світ. Тож, аби навчитися фразеології, слід звертатися передусім до народної мови, черпати повними пригорщами, шукати своє.
4 
35413
Коментарі