Касторка

Моя приятелька Світлана — композитор за освітою. І от якось вирішила вона радикально змінити життя. Розлучившись із чоловіком і поховавши маму, кинула роботу й подалася шукати нареченого-іноземця.

Світлана належить до унікальної категорії людей. Вона єдина відома мені людина, яка чітко знає, чого хоче від цього життя. Про її чудернацькі забобони, її химерну одеську говірку, фантастичний фарт і самовпевненість можна написати роман.

Кілька років тому ми мешкали в сусідніх кімнатах, і вона щодня читала лекції про чудодійні властивості рицинової олії, відомої в народі як "касторка".

— Касторкою можна вилікувати всі хвороби. Навіть рак. Її треба пити натще, але перед прийомом промовити "Отче наш".

Вона купила мені кілька банок і розписала схему лікування холециститу:

— Але не забувай про "Отче наш", — напучувала із завзяттям християнського місіонера.

Для неї не існувало ні безнадії, ні депресії, ні безвиході. Одного разу вона виробила собі німецьку візу, не маючи запрошення. Тепер я певен, що вона могла зробити це й без паспорта.

Я їду в Голландію! Назавжди!

— Як це тобі вдалося?

— Я просто зробила нещасні очі і переконала їх, що самі винні, бо загубили мій інвітейшн.

Вона могла продати відомій фірмі написаний нашвидкуруч гімн. Вона вступила до престижної європейської консерваторії без знання англійської. Вона вибила в однофамільця-депутата гроші на фестиваль. І, врешті-решт, легко знайшла нареченого в Голландії — данського підданого із французьким ім"ям.

Від її радісного есемеса мало не розплавився мій мобільний: "Я їду в Голландію! Назавжди!" Мені здалося тоді, що оце "назавжди" було її життєвим тріумфом. А водночас і початком її великої поразки, яку люди звикли називати щастям.

Касторка мені тоді так і не допомогла. Але я до скону пам"ятатиму її смак.