Горщик

Переконаний, людей об"єднують або роз"єднують речі елементарні. Наприклад, усі ми в дитинстві привчалися до горщика. Горщик як практичне втілення ідеї порядку нас об"єднує. Цю стадію обов"язково мусить пройти кожен громадянин. Інша справа, що тектонічний злам між нами відбувається вже на другій стадії — матеріалу. Десь у 1980-х металеві радянські горщики поступилися місцем пластмасовим.

Один мій знайомий усерйоз вважає, що наші люди поділяються на дві великі категорії — металевої формації та пластикової. Це, м"яко кажучи, сумнівна теорія, однак у ній щось, безперечно, є.

— Розумієш, металевий горщик вимагав від тебе самоусвідомлення вже у ранньому віці, — пояснює він. — Коли тебе садовили на холодний горщик, ти плакав і розумів, що змушений або вимагати, щоб його тобі наступного разу нагріли, або терпіти, приймаючи цей прикрий світ як даність.

Знайомого несе, і він удається до узагальнень.

Свідків уже не залишилося

— Твоя тодішня несвідома поведінка далі програмувала твоє життя. У школі, армії, інституті я бачив ці два типи людей, як на долоні. Насправді тиск ідеології, насильство системи над особистістю і колективізм — усе це фігня порівняно з горщиком. Саме він — перший поштовх людини до вибору.

Він вважає дітей, народжених від перестройки і далі, пропащими.

— Вони вже зроблені з іншого тіста. Теплий кольоровий пластик, підгузки… Замість дитячих колготок! — він розвиває тему. — А пам"ятаєш, яка це школа?! Ти ходив у колготки. Спочатку тобі дуже добре, бо тепло. Потім стає противно від сирості й холоду. Але наступного разу ти вже добряче подумаєш, перед тим як це зробити!

Мій знайомий чомусь переконаний, що робив у своєму житті від самого початку все правильно. Хоч насправді невідомо, плакав він на металевому горщику свого дитинства чи терпів. Бо свідків уже не залишилося. Знаю лише, що чоловік він незлий.