Катерина Іванівна працює в нашому під"їзді консьєржкою. Ми з нею на короткій нозі, вітаємось по кілька разів на день. Вона любить нас із дружиною, бо ми завжди заздалегідь сплачуємо "під"їзні" 15 гривень. Катерина Іванівна остаточно розтанула, коли довідалася, що її зять — мій земляк. Любить, мабуть, свого зятя. Я скористався її розчуленням і запитав дозволу перейти до народної форми звертання — "тьотя Катя". Вона дозволила.
Не знаю чому, але мені завжди спокійніше, коли чергує тьотя Катя. Хоч саме за її чергування з квартири на 22-му поверсі робітники винесли всю елітну сантехніку. Це була справжня психологічна травма для неї. Лише якимось дивом тьотя Катя втрималася на посаді. Про цей випадок вона розповіла кожному мешканцю. Тепер у під"їзд без її відома й муха не пролетить.
Одного разу дивлюся — наша тьоть-Кать зажурена сидить, рукою підборіддя підперла.
— Як здоров"я? — питаю. — Щось ви невеселі сьогодні?
— Та яке здоров"я? — сумно відповідає. — Так сьогодні утром погано було... Прийшла, а робити настроєнія зовсім нема.
Любить, мабуть, свого зятя
Ну, здається, яка в неї робота? Сиди, підперши рукою підборіддя, і вітайся з усіма. Але, виявляється, настрій і для цього потрібен.
Місяць тому ми завели собаку, яку кожного ранку треба вигулювати. Прокидаюся я одного разу о сьомій. Сонний, машинально одягаюся, беру нашу Ґаву на поводок, спускаюсь униз. Біля кімнати консьєржів автоматично повертаю голову для привітання і... замалим не непритомнію.
Сидить наша тьоть-Кать урочисто вбрана, намальоване лице, зачіска бездоганна. Чиста тобі Ліз Тейлор ледь за шістдесят. Зміну здає, в люди виходить. І як мені після цього називати її тьоть-Кать?
1 
1
Коментарі