Нерозірваний снаряд калібру 152 мм возить у кузові свого пікапа 37-річний Олександр Бордіян із 32-ї окремої механізованої бригади. Солдат чекає на відпустку, щоб завезти цей спогад про бої під Куп'янськом на Хмельниччину. Там у місті Городок музей Другої світової хочуть переформатувати і присвятити російсько-українській війні.
– Такими боєприпасами в росіян стріляє самохідна гаубиця 2С3 "Акація". Після себе зазвичай залишає вирву завглибшки 2,5 метра й завширшки 6 метрів, – розповідає Олександр. – Снаряд на наші позиції прилетів із боку зайнятого п*дарами села Ягідне. Вибуху не було, просто застряг у ґрунті за лічені метри від бліндажа. Якби розірвався, то як мінімум усі, хто були всередині, отримали б важкі поранення. Стіну укриття витиснуло б, і хлопців завалило би колодами й центнерами землі. Я вже не кажу про безліч уламків, які рикошетом часто залітають у, здавалося, найнадійніші сховки. Бліндаж був розрахований на п'ятьох людей, тобто на пів піхотного відділення.
Після обстрілу бійці дістали нерозірваний снаряд, вийняли з нього тротил.
– Коли сказав, що хочу забрати його на пам'ять, то подивилися на мене, як на божевільного, – каже Олександр.
– З початку повномасштабного вторгнення я працював у команді, що вела фіксацію воєнних злочинів росіян. А ще ми займалися евакуацією, доставляли листи, посилки. Переважно в сірій зоні на Донеччині. Я звідти родом. У Збройні сили України потрапив із третього разу. Спочатку не брали. Але я наполегливий. Опинився в новоствореній 32-й бригаді. Воювали на сватівському напрямку, потім – під Куп'янськом.
Якось у дні відносного затишшя на наші позиції приїхали журналісти. Супроводжував їх назад і вирішив потягнути із собою і отой смертоносний сувенір. У бронежилеті, з автоматом тягнув 4 кілометри ще й ті 20 кілограмів загартованої сталі.
Декілька разів кидав, але вертався. Ішли ж посадкою, десь тре було пригнутися, десь переступити колоду, то зачаїтися, бо над головою починав кружляти ворожий дрон, то різко втиснутися в землю. Останній кілометр від утоми мені вже так до всього було байдуже, що я вийшов на геть відкриту стежку й чимчикував нею, не озираючись.
Познайомитися з волонтерами з Городка допомогла теорія трьох рукостискань. Вони виявилися знайомими моїх знайомих із доармійського життя. Узялися активно допомагати саме нашому підрозділу – то медикаменти надішлють, то термобілизну класну. Ми ж намагаємося віддячити, підшуковуємо цікаві експонати для музею, який хочуть відкрити у своєму місті.
7 
35413
Коментарі