Базарне молоко зазвичай беру в Мар'яни. І смачно, й недорого. А ще з кожною покупкою – свіжа історія. Цього разу – сумна. Померла тітка Валя. Та Мар'яна журиться не так втратою, як Іваном – сином покійної.
– Це ж він тепер і без маминої пенсії, і без роботи. А ще може й без хати залишитися, – каже Мар'яна. – Покійна заповіла будинок сестрі Насті, яка нині в Польщі. Івану не схотіла, бо в нього син – наркоман. Боялася, що внук продасть і на наркоту спустить. Хоч би не вигнала брата.
– А що люди кажуть? – цікавлюся.
– Кажуть: йому б жінку, то, може б, за розум узявся.
Запитую, чи була в Івана спроба влаштувати особисте життя.
– Була, й не одна. Скільки жінок мав, що можна й позаздрити. Він роботящий: плитку рівно кладе, матір хвору до смерті доглядав, на городі порядок.
– То чого ж сам лишився в 50? – питаю.
– Горілка. Вона в нього розум забирає, – сумно зітхає Мар'яна. – Був на заробітках у Дніпрі та й зустрів жінку. Така дбайлива. Іван має хворі легені, то вона його в тубдиспансер возила. Вертаються: попереду Люда з харчами, а позаду Йван іде. Її діти його батьком звуть. Був тут, у матері, а тоді знов до Люди приїхав. Але під чаркою. Сів на ґанку й курить. Воно вже осінь, а він у сорочці. Люда підбігла та курточку накинула: "В тебе ж легені". А він як зірветься: "Та що ви з мене хворого ліпите?"
– Чим скінчилося?
– Діти вибігли на крик, а Івана вже немає. Питають: "Де батько?" А Люда: "Вигнала. Той, хто любить, не кричить". Плачуть усі, а на сходах курточка лежить.
5 
35413
Коментарі