Рік скоро завершиться, тож дозвольте мені написати 10 філософських тез про цей складний 2020-й.
1.У світі поменшало свободи. Захід, який критикував Україну за "обмеження свобод" через російську агресію, погодився на нечувані обмеження через коронавірус. Люди не подорожують, не виходять на вулиці, сидять удома. Обмеження свобод із міркувань безпеки виявилося значно легшим для демократичних суспільств, ніж ми думали.
2.У світі побільшало свободи. Одразу контртеза. Масові протести в Білорусі засвідчили, що повстання проти авторитаризму відбуваються навіть там, де ми на них не очікуємо. І що цінності гідності поступово рухаються на схід. Чи достатньо вони сильні, щоб себе захистити? Ось у чому питання.
3.Люди знову стали біологічними одиницями. У другій половині ХХ століття відбулася "конструктивістська революція": соціальні й гуманітарні науки показали людину як щось більше, ніж природну істоту. Концепти націй, статі, людської природи, сексуальності, раси стали тлумачитися як "соціальні конструкти". Цей рух мав позитивне значення для демократії. Але очевидно, що геть не все є "сконструйованим". Біологічне сьогодні мститься нам за десятиліття ігнорування. Через пандемію до нас ставляться сьогодні не крізь призму нашої статі, національності чи раси – а крізь призму того, чи є наші тіла загрозою для інших.
4. Неоконсерватори програють у США, але стають сильнішими. Поразка Трампа на виборах не має створювати ілюзій. На безліч нинішніх проблем – зростання нерівності, економічні проблеми, розмивання ідентичності – неоконсерватори пропонують хибну відповідь: політичний та економічний націоналізм, але прогресисти-космополіти не пропонують жодної. І це драма для ліберальної демократії.
5. Українці підтверджують свій політичний анархізм. Коли Зеленський виграв вибори 2019 року і сформував монобільшість у парламенті, дехто боявся, що в країні буде авторитаризм. Цей страх був помилкою. Авторитаризм в Україні – ніколи не свій, він завжди імпортований. Для авторитаризму потрібна віра у Володаря. А українці люблять своїх правителів кілька місяців, а потім починають їх ненавидіти. Наш анархізм – захист проти авторитаризму, але й бар'єр для розвитку.
6.Китай виграє в технологіях невидимого контролю. Саме від Китаю, а не від Росії, йде найбільша загроза людській свободі. І ця загроза не політична, а технологічна. Через своїх технічних гігантів Піднебесна стає лідером четвертої промислової революції. Це контроль за даними та проникненням цифрового світу у світ речей і тіл. Чи уявляємо ми, що означає жити у світі китайського домінування?
7.Почалася епоха інфократії. Цей термін означає правління не тих, хто найкраще поширює інформацію, а тих, хто найкраще отримує інформацію. Це не вплив тих, хто маніпулює, а тих, хто знає. Хто має доступ до великих масивів даних про поведінку людей, їхні пересування, стан їхнього здоров'я, температуру їхніх тіл. Той, хто виграє битву за дані, виграє і битву за мізки.
8.Децентралізація – це і ліки, і отрута. Місцеві вибори показали, що децентралізація стає не тільки можливістю, а й проблемою. Вона дає суб'єктність громадам, містам і регіонам – і це добре. Вона протиставляє цю локальну суб'єктність загальнонаціональній – і це погано. Від того, наскільки місцеві громади розумітимуть, що їхня спроможність можлива тільки в такій державі, як Україна – єдиній та неподільній, – залежить наше майбутнє.
9.Віртуальність зменшує нашу емпатію. Коронавірус витіснив нас у віртуальний світ. Через це ми стали менше співчувати, дружити, кохати. Співчувати зображенню на екрані значно складніше, ніж живій людині. Ми стали ефективніші, але зліші й байдужіші.
10.В Україні все значно краще, ніж ми звикли думати. Ми втратили звичку звертати увагу на хороше. Головна проблема українців – у браку відчуття суб'єктності. Позитив у тому, що ми поволі відновлюємо індивідуальну суб'єктність. Наше завдання – перенести її з себе і своїх родин на щось ширше. На свою громаду, на свою країну
2 
1
Комментарии