Нещодавно один відеоблогер сказав, що епоха книжок минула. Прийшла епоха ютюбу. А один колишній міністр сказав, що він не читає книжок. Тільки наукові статті.
Я, на відміну від відеоблогера та колишнього міністра, читаю книжки. І ось чому.
Книжки дають занурення. Це емоційний та інтелектуальний дайвінг. У час ковзання поверхнями це ключовий порятунок. Там, на глибині, – нові світи.
Хороша художня література дає занурення в людей, яких ти, можливо, ніколи в житті не зустрінеш. В емоції, які можуть подарувати тільки вони. Хороший нонфікшн дає занурення в реальність, з якою ти, можливо, ніколи не зіткнешся. І яка дасть тобі краще зрозуміти власну. Бо, якщо ти знаєш тільки своє життя, ти не знаєш жодного.
Книжки дають довгі думки. Довгі емоції. Довгі історії. Вони дають те, що триває. Що не стирається наступним повідомленням. Книжки – це теж про мистецтво долати смерть. Наприклад, смерть моменту.
Книжки створюють простір для фантазії. Ти маєш уявити цих героїв. Додумати цю думку до кінця. Книжка не дає тобі готового образу – як, наприклад, кіно. Вона – тільки натяк. Жодного ready-made. Своє внутрішнє кіно маєш створити сам.
Я ніколи не оцінюю книжки за критерієм "не можна відірватися". Я ніколи не вживаю щодо книжки слів "зайшла" чи "не зайшла". Бо, якщо "не можна відірватися", значить – наступного дня забудеш. Бо, якщо "добре зайшла", значить – так само "добре вийде".
Хтось мені якось сказав: "Ось класна книжка, прочитав – і забув". Але я не люблю книжок, що не залишають слідів. Хтось говорив: "Інколи читаєш/дивишся для того, щоб убити час". Але в мене не так багато часу, щоб його вбивати.
Книжки важливі не тільки тим, що розповідають історію, а й тим, що поселяють в іншому світі. Або поселяють у світі по-іншому. Книжки – це спосіб щось прожити, а не щось стерти. Спосіб щось запам'ятати, а не щось забути.
Порівняйте книжку з алкоголем. Зрілість ставлення до напоїв – коли ти вже не оцінюєш їх тільки за смаком. Смак – категорія поверхова. Значно важливішою є інша – резонанс. Резонанс, що його напій залишає у твоєму тілі. Його вплив на тебе. Його дія, взаємодія з твоїм мозком, думками, сумом, сміхом.
Що таке резонанс? Це життя звуку після контакту. Життя звуку після звуку. Це те, що звук робить з тілами навколо, – вібрація струни, що передається дереву, повітрю, залізу, міді, людському тілу.
У книжках цінуєш саме це – сліди, які воно залишає в тобі. Сліди, шрами, порізи, тату, наскельні малюнки. Його резонанс, його життя після контакту. Наскільки вібруватимуть твій мозок, твоє серце, твоя душа через день, рік, десятиліття, після того як ти цю книжку прочитав? Буває так, що читаєш книжку, ніби смачненько все, ніби захоплює, але… Коли все закінчується, то хочеться спати, а наступного дня болить голова.
Особливість мистецького твору – і хорошої книжки – полягає в його замкненості, одиничності, в його відданості своїм кордонам. Мистецтво має найкращу прикордонну службу у світі. Воно створює інший світ, а цей світ мусить захищатися. Наприклад, від переказів. Бо книжки пишуть не для того, щоб їх переказували. Книжки пишуть для того, щоб їх не переказували. Ти можеш переказати інтерв'ю на ютюбі чи наукову статтю. Але ти не можеш переказати поезію чи філософський трактат. Вони існують тільки в одному екземплярі.
Читаючи книжки, ти погоджуєшся жити за якихось інших умов, інтелектуальних та емоційних, – у незвичному для тебе кліматі. Там може бути надто холодно. Чи надто спекотно. Чи надто жорстоко. Чи надто лагідно. Звісно, ти ризикуєш застудитися, страждати від надмірної вологості чи підчепити тропічні хвороби. Але, якщо ти робиш усе правильно, ти стаєш мудрішим і сильнішим. Просто дістаєш шанс пожити десь іще – там, де ти ніколи не жив і ніколи не житимеш.
Тому варто читати книжки. Це один із найкращих способів подорожувати людськими душами. Прожити більшу кількість життів, ніж одне. Можливо, це теж форма зачепитися за безсмертя.
2 
1
Комментарии
1