Гроші пахнуть

Впевнено крокую клозетом тернопільського вокзалу, як прохід перегороджує його "господиня", не перестаючи сваритися з попереднім відвідувачем. Чоловік доказує, що пісяти віднедавна можна без грошей. Але жінка тицяє пальцем на стіну, і її докази виглядають переконливіше. Там приклеєний аркуш із посланням від адміністрації, що "згідно з телеграфної вказівки заступника начальника залізниці… послуга користування туалетом в приміщенні вокзалу платна".

Коли римський імператор Веспасіан першим запровадив плату за користування міськими туалетами, від закидів "опозиції" стосовно цього захищався висловом "Гроші не пахнуть".

Туалети українських вокзалів стали безкоштовними недавно й ненадовго. Під кінець 2012 року їду поїздом із Києва в Донецьк і читаю в журналі таке: "Від 1 грудня всі туалети на залізничних вокзалах стали безкоштовні. Рівень сервісу у вбиральнях не має погіршитися, каже віце-прем'єр Борис Колесніков". Не знаю, чим пахнуть, і чи пахнуть взагалі гроші цьому на той час міністру інфраструктури. Багато своїх статків він заробив на ласощах "Конті", але й у туалетній справі не початківець. На Бориса Хюндайовича навіть карну справу колись завели за те, що на "Сіверськодонецькому з'їзді сепаратистів" ініціював ПіСУАР: Південно-Східну Українську Автономну Республіку.

Зранку ж перевіряю вокзальний туалет. Правда. Папір висить, вода зливається, мило капає. Але вернувшись, бачу, що в Києві не так сумлінно виконують вказівки уродженця донбаського краю. Один вокзальний туалет тут "на ремонті", а другий "не працює".

І як тут не вдатися до послуг безвідмовного в таких випадках "Макдональдза"? Не дивно, що він на Вокзальній площі – у п'ятірці світових, за кількістю відвідувачів.