Історія хвороби

Перший раз я зламав руку школярем. Плакав тоді. Досі добре пам'ятаю образу за те, що більше не зможу казати: "Я ніколи нічого собі не ламав". Ми тоді змагалися, хто, розгойдавшись на перекладині, далі стрибне.

Також спортивною була травма студентського періоду. Однокурсник Ігор Дзіндзьо, попри низький зріст, володів дуже сильним ударом по м'ячу. На тій парі з фізкультури я був воротарем. Досі, коли стою на воротях, підсвідомо пам'ятаю, що м'яч ловити не можна.

Останній перелом стався чотири роки тому, в Києві, на зледенілому гірськолижному трампліні.

А найкартинніший трапився у серпні 2001-го в Запоріжжі. Я тоді був ще не студентом і вже не школярем. Того року козаки, які 1992-го збудували за архівними кресленнями козацьку чайку, після дев'яти років поневірянь Європою, вирішили прибути на 24 серпня до Києва. Ювілей, як-не-як. У Херсоні до них долучився і я.

Коли корабель швартували до високого пірса, зручно було виходити, стаючи на якусь із розташованих по краях гармат. Вони були рухомі, регулювався напрямок стрільби вправо-вліво й по висоті. Не раз мене застерігали, що коли-небудь під моєю вагою дуло гармати звернеться. Так і сталося – я упав з неї на покладену вздовж палуби щоглу. Десь півгодини ніхто не вірив у мою зламану руку, бо я був підвладний загальному настрою. А того вечора в товаристві панували жарти й веселощі. Та коли зап'ястя добряче набрякло, зі мною в жупанах і шароварах пішли до травмпункту.

Тепер подумую, чи не знайти в запорізьких архівах заведену на мене тоді медичну картку. Просто зламав руку, але яка історія хвороби! Хто? Северин Наливайко. Як? Упав з гармати. Де? На острові Хортиця.