П'ята ранку 1 березня. У міжнародному аеропорту в Мумбаї повно комарів. Трохи покусують. На виході міняємо по 50 доларів на рупії ($1 = 45 рупій). За порадами з веб-форумів купуємо в спеціальній касі квитки на таксі та їдемо до залізничного вокзалу.
Ще темно, але людей надворі вже повно. На узбіччях сплять корінні бомбейці з касти недоторканих, які перебуають за межами суспільства. Вони прибирають сміття й мертвих тварин із вулиць та полів, чистять туалети й каналізації. Їхнє майно може складатися з ковдри й москітної сітки. Але, незважаючи на це, щоранку чистять зуби й ставлять ароматичні палички біля ікони на сусідньому тротуарі.
На вокзалі нас зупинив дідусь з іконою й фарбою в руках. Щось сказав на хінді й поставив кожному цятку на лоба. За це передбачалося дати 2-3 рупії. Уміння не звертати увагу на людей, які щось від тебе хочуть, - необхідна риса для подорожуючих в Індію.
Якось у нас майже закінчилися рупії. Після невдалих пошуків обмінника заходимо в офіс мобільного оператора Vodafone. У кімнатці площею чотири квадратних метри зі столом і двома стільцями сидить одягнений по-європейському індус. "Не підкажете, де можна поміняти валюту?" - "Тут!", - каже впевнено. Даю йому купюру в 100 доларів й англійською прошу поміняти 50, а другі 50 повернути. Повторюю тричі.
Дядько закриває на ключ офіс, сідає на мопед і зникає. "5 minutes", - кидає через плече. Через 20 хвилин починаю здогадуватися, що мене кинули. Але він повертається. І віддає рівно 4400 рупій, тобто 100 доларів. "Навіщо ж ви поміняли всі 100?" - "Не було дрібних купюр". Я пояснюю спочатку, він знову закриває офіс і кудись їде. Через наступні півгодини таки отримую те, чого хотів. Коли вже збираюся виходити, гукає: "Я тут їздив, міняв вам бакси, допоміг - дайте мені, скільки вважаєте за потрібне." Я виклав 20 рупій.
Із вокзалу автобусом поїхали до Мапси - такого собі українського райцентру. Звідти взяли таксі до курортного містечка Арамболь на узбережжі Аравійського моря. Легко знайшли двомісні кімнати в будинку на main street за 300 рупій на добу (60 грн). До пляжу 10 хвилин пішки.
Щовечора перед заходом сонця тут збираються сотні людей. Грають на музичних інструментах, крутять вогні, танцюють, займаються йогою, співають мантру "Харе Крішна". Усе щиро й радісно.
На березі росіяни мають кафе People. До гарячих пісків штату Ґоа перебралися після кількох років роботи в Гімалаях, на півночі країни. Набридли коливання температур у гірській місцевості. Маючи нерухомість у Києві чи Львові й продавши її, можна легко купити невеликий маєток в Індії й відкрити ресторан. Іноземним інвесторам дають візи на тривалий термін.
Через кілька днів на орендованих за 250 рупій на добу скутерах їдемо вглиб країни. Дорожній рух в Індії лівосторонній. За весь час я бачив п'ять видів знаків: крутий поворот, "лежачий поліцейський", обмеження швидкості, пішохідний перехід та назви місцевості або району. На дорогах теж є своя ієрархія: що більше важить твій вид транспорту, то більше прав маєш когось підрізати. Збираючись маневрувати, водій не дивиться в дзеркало заднього виду, не включає поворот - достатньо посигналити. І якщо станеться аварія - він не винен.
В одному з поселень на узбіччі під наглядом трьох чоловіків у яскравих традиційних платтях стояв слон. Ми нафотографувалися, нагодували його бананами й зібралися в дорогу. Коли ж наглядачі стали казати про пожертву на храм. Мовляв, їхній слон священний. Вони мали блокнот, розграфлений на чотири стовпчики: ім'я, країна, сума й підпис. Останніми в записах значилися француз, італійка, американець та іспанка, які заплатили 300, 200, 350 та 250 рупій. Я вписав у вільну графу 20 рупій, розрахувався, і ми поїхали далі.
Під вечір нас зупинили на посту місцевої служби ДАІ. Дядько у формі попросив показати права й запитав про захисні шоломи. А чоловік з оренди скутерів нічого щодо цих двох моментів не казав. Полісмен пішов за протоколом. А я згадав поради на форумах про Індію: ніколи не зупинятися на вимогу поліції. Просто махати рукою, проїжджаючи повз них, і посміхатися: "Hello". Крикнув своїм: "Поїхали!", повернув ключ і помчав повз спантеличених правоохоронців. Догнати мене не змогли, але здатися все одно довелося. Бо другий байк із нашого "каравану" таки зупинили. Поліція забрала ключі, переписала номерні знаки, погрожуючи відвезти нас до відділення. Стало страшно. Знову пригадую форуми. Про індійські тюрми. Про складний процес визволення. Але корупцію тут, дякувати долі, ніхто не відміняв. Вернути ключі від мопедів полісмени погодилися в обмін на всі гроші, які в нас були. Дівчата витягли з гаманців по 100 рупій (18 грн). Українською домовилися казати, що більше немає. Люди у формі взяли гроші, віддали ключі й продовжили видивлятися порушників дорожнього руху.
До поселення Хампі в сусідньому з Ґоа штаті Карнатака їдемо поїздом. Хочемо подивитися на руїни колишньої столиці Віджаянагарської імперії. Тут найбільший у світі музей під відкритим небом, об'єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Наші місця в спальному вагоні. Дешевший за нього лише другий клас - аналог нашого навіть не загального вагону, а, скоріше, переповненої маршрутки. СВ схожий на українську плацкарту, тільки замість двох оббитих поличок - три металеві. На стелі великий вентилятор. Такі висять скрізь, де є чотири стіни. Двері у вагонах просто відсутні. Туди-сюди весь час бігають торговці водою, їжею, чаєм.
Оренда кімнат у Хампі коштує так само, як і в Арамболі. Але умови кращі - у кожній кімнаті є душ і туалет. На вулицях тихо й спокійно. Обабіч одноповерхові будинки перемежовуються з крамничками для туристів. Дорогами повільно бродять корови, бігають кози та свині, а високо на дереві можна побачити півня.
Центр Хампі - великий ринок біля храмового комплексу Вірупакша, присвяченого богу Шиві. Перші згадки про нього датуються VІІ ст. Храм населяють мавпи. Вони, як і місцеві індуси, одразу вирізняють у натовпі туристів і скачуть до них за бананами й ананасами.
Через три дні ми повернулися в Арамболь. Устигли скучити за діджеєм Ешом, який підробляє барменом у пляжному кафе. Бував у Києві та на фестивалі Казантип у Криму. В обмін на місцевий транс та африканське реґґі подарували йому диски з українською музикою. І він відразу влаштував вечірку. Серед пляжу Ґоа з величезних колонок звучало "Файне місто Тернопіль" у виконанні "Братів Гадюкіних".
Один банан коштує одну рупію. Яблук немає
Візу в Індію роблять два дні за 40 доларів. Переліт за маршрутом Мумбаї - Київ триває до 9 год і коштує від 500 до 1000 доларів США, залежно від авіаліній та часу замовлення квитків.
Гроші можна поміняти в пунктах обміну, магазинах. Літрова пляшка мінеральної води коштує 20 рупій, 1 ананас - 20 рупій, 10 бананів - 10 рупій, яблук немає. За футболку на базарі проситимуть 250 рупій, але можна сторгуватися за 80. На базарах завжди варто торгуватися.
Обід у кафе чи ресторані коштує 150-200 рупій. Складниками індійська кухня мало відрізняється від європейської. Екзотичності смаку надають спеції. Зазвичай страви дуже гострі, але для туристів їх роблять легшими. Щоб відчути справжній смак, варто попросити: "More spicy". Не забудьте замовити масала-чай - традиційний, з молоком та спеціями.
Пересуватися містом найкраще таксі або рікшею. Таксисти беруть 300 рупій за 30 км, рікші - 150-200 рупій за 30 км. Квитки на міжміський транспорт треба замовляти завчасно - у представництвах компаній.
На південь Індії найкраще подорожувати в період із жовтня до квітня. Решту часу стоїть неймовірна спека. Тоді можна їхати в Гімалаї.
Журнал "Країна" N22 від 28 травня 2010 року
16 
1
Комментарии