"У мами немає чоловіка, то я їй замість нього"

 

Сьогодні прокинулася о сьомій ранку. Прочитала "Отче наш". Глянула у вікно, чи там не сидить горобець на гілці. Сьогодні його не було. Ввімкнула мобілку, бо на ніч вимикаю, щоб менше батарея сідала. Прийшла баба Люба і почала прибирати ліжко, складати ковдру. Якраз мама ­попорала ­худобу й зайшла в мою кімнату. Допомогла мені сходити в туалет. Потім принесла варену картоплю з квашеними помідорами, моє улюблене – хліб з маслом і ­компот. ­Поставила їжу на стілець перед диваном. Я помалу почала розхитуватися, напружуючи всі м'язи, і пересунулася на спині ближче до стільця. Сама розстелила правою рукою ­біленьку хустинку коло голови, щоб на диван нічого не полилося. ­Набираю в ложку небагато, їм повільно. Компот п'ю через трубочку. Вмію їсти дуже охайно, щоб крихітка не впала. Мене за це ­дідусь хвалить. А мама буває сердиться й кричить: "Їж швидше, бо всьо охолоне". Але я вмію її поставити на місце. Даю їй прочуханку. В неї немає чоловіка, то я їй замість нього. Вимагаю, щоб скрізь була чистота. Щоб мій одяг був чистенький і охайно складений в шафі. Люблю порядок.

Рідні два роки тому купили мені ноутбук. Дідусь придумав ставити його на дерев'яну підставку. Мені так ­легше ­водити пальцем по сенсорній панелі. З мишкою важче. На ньому переглядаю сімейні фотографії. Слухаю пісні Юри Шатунова і Стаса Михайлова. Шатунова маю цілий збірник. На комп'ютері працювати мене навчили сільські хлопці Юра й Ігор. Я швидко освоїла. Маю таку пам'ять, що раз побачу по телевізору номер телефону й потім кілька днів його пам'ятаю.

Як набридає слухати музику, читаю газети, любовні ­романи, детективи. Мені спирають книжку на бильце ­дивана, я повертаю до неї голову. Грубі книжки читаю догори ногами. Бо легше читати з того боку, де ­більше сторінок і не треба притримувати рукою. Через те я одну ­сторінку читаю, як усі, а другу перевертаю догори дригом і читаю справа наліво.

Багато читаю Біблію. Вірувати почала два роки тому, коли познайомилася з євангелістами. В сусідньому селі Самгородок є їхній Дім молитви. Там мене навчили проповідувати. Маю учнів – кілька дорослих жінок і двоє дівчаток. На вихідні мама мене туди возить у дитячому візку.

Буває, до хати забігає кіт Мурчик. Я намагаюся його погладити, але вдається тільки схопити за хвоста. Він тікає від мене.

Мені подобається, як у хату сходяться люди, говорять, шумлять. Раніше, ще як не було мобілок, до нас часто ­заходили подзвонити. Бо в нас був один телефон на все село. Приходили навіть о другій ночі "швидку" викликати. Я перша знала всі новини в селі. Люблю, як поштарка приносить свіжі газети й пенсію. Маю щомісяця 1146 гривень. Гроші порахую, потримаю в руках і віддаю мамі.

О 17.00 вмикаю пультом телевізор. Переглядаємо з дідусем випуски новин по всіх каналах. Як бачу політиків, то думаю: я б вас усіх повиганяла. Люблю передачу "95-­й квартал", там їх смішно критикують. Мені подобаються тільки Арсеній Яценюк і Микола Катеринчук, бо він від нашого Козятинського округу. Часто читаю в районній газеті його привітання зі святами.

Дуже рада, як показують Світлану та Віталія Білоножків. Я їх бачила вживу в серпні 1998 року. Ми з мамою поїхали в Новоград­Волинський на день міста. У нас там родичі живуть. Пішли з ними на концерт. Стали за людьми, а я лежу у візку й нічого не бачу. Мій дядько взяв мене з ним на голову і поніс до сцени. Слідом мама біжить. Уже ми біля сцени. Віталій Білоножко якраз спустився до людей. Спинився коло мене, вклонився. Бачу, слідом іде Світлана, але моя сусідка перехопила її в обійми й не дала дійти. Якраз співали "Моя любов".

Щовечора слухаю музичні поздоровлення по він­ницьких телеканалах. Роздивляюся одяг ведучих. Подобається, як жінка вдягає блузку із гармошкою на грудях. Люблю великі пишні комірці. Мої улюблені кольори – рожевий і малиновий. У мене є ніжна рожева кофточка, яку вдягаю, як іду в гості.

Маю гарну осінню червону куртку з капюшоном. ­Зверху вона гладенька, але підкладка трохи завузька мені. Торік мама купила коричневу дублянку з ­хутром на рукавах. Шапки не люблю, мама закутує хусткою. Взуття та колготки теж не ношу. Тільки теплі рейтузи. У теплу погоду вбираюся в свою улюблену білу французьку сукню 36­го розміру. Їй уже років із 10. У неї ­короткі рукави з вибитими квітами та атласна спідниця. Трохи задовга на мене, але я в ній дуже гарна.

Усе купує мама. Сама я ніколи не була на базарі. Якщо куплять щось не те, я подякую, але носити не буду.

Миюся у великих ночвах.

Заставляю маму стригти мене раз на місяць. Довгі коси спадають на лице, не можу з ними голови повернути.

Їм тричі на день – макарони, вареники, солодке. ­Люблю пиво. Іншого спиртного не вживаю.

Як збираємося кудись у гості, можу підмалювати губи. У мене є ціла косметичка з помадами та тінями. Маю невеличке дзеркальце на підставці. Беру його рукою, притискаю до щоки і відгинаю ніжку. Ставлю на дивані так, щоб себе бачити.

Найбільше свято мала на 30­-річчя. У мене день народження 13 травня. Приїхали всі родичі, танцювали. ­Подарували золоті браслет і ланцюжок із Богородицею.

Мені подобаються всі чоловіки, яких знаю. Я не перебірлива. Але кавалєра в мене ніколи не було. До мене ніхто не залицявся, бо я – інвалід, нікому не потрібна. Зате маю друзів. Часто заходить сусід Юра, йому 22 роки. Він вчиться на інженера у Вінниці. Одинадцяти­класник Ігор шле красиві віршовані есемески, бо знає, що я їх потім переписую собі в блокнот.

Плачу дуже рідко. Навіть не пам'ятаю, коли це було ­востаннє.

Найщасливіша буваю, коли бачу немовляток. Усе маленьке, то моє – собача, котеня, курча, немовля. Маю двох племінниць: Анічці 10 місяців, а Настуні 5 років.

Люблю, коли в дім з'їжджається вся родина. ­Останній раз так збиралися цього літа, в серпні. Дідусь із бабусею святкували 60 років спільного життя.

Вечорами ми з мамою дивимося серіали. Учора вона не додивилася, поклала голову мені на ноги й заснула.

Позаторік підхопила запалення легенів. Їхала в машині на весілля, спітніла. А потім продуло. А так майже не хворію, навіть голова не болить.

Хочу, щоб до нас приїхав пожити якийсь депутат із ­програми "Без мандата". У нашому селі нема газу. Може, він ­проведе.

×