У ніч проти 22 січня Іван Крулько, Сергій Митрофанський та Олег Куявський прикувалиcя велосипедними замками до огорожі Адміністрації президента на вулиці Банковій у Києві. Назвали цю акцію "Геть політичних збоченців". Митрофанський був у вишиванці, за 20 годин його забрала "швидка". Крулько та Куявський вдягли куртки, а на них – білі футболки з фотографією Юлії Тимошенко і написом Free Yulia. Вони простояли 23 години
Іван. Спочатку ми хотіли лише зачитати відкритого листа української молоді до президента. Але коли в неділю з'явилося в інтернеті відео з Генпрокуратури, де Юлія Тимошенко не була на себе схожа, – зрозуміли, що її знищують фізично, й вирішили: треба робити щось радикальне.
Запланували акцію на 12.00, а на 14.00 – у мене був суд. Я живу в Броварах. За три дні до парламентських виборів о шостій ранку прибігає консьєрж. Каже: "Ваша машина на парковці повністю побита". Вибігаю на вулицю. У моєї Mitsubishi розбите скло, відчинені всі бардачки, вкрадені телефон десь за 300 гривень і GPSнавігатор. Навіть липучку, до якої кріпиться навігаційна система, акуратно зняли, щоб продати в комплекті. Видно, що працювали кілька професіоналів. Я дзвонив у міліцію п'ять разів. Сказали: "Та пішов ти! Коли приїдемо, тоді й приїдемо". Через 2 години зателефонував на лінію довіри в обласну міліцію, аж тоді прибули міліціонери з експертом. У грудні раптом дзвонить слідча: "Злочин розкрили". Знайшли злодія – грузина, який пограбував дві машини. Три тижні посидів у СІЗО, і тут його осяйнуло, що він обікрав ще й моє авто.
Сергій. А в убивстві Кеннеді він не зізнався?
Іван. У матеріалах слідства не міг точно вказати, як і де стояв, коли "грабував" мою машину. Не було відтворення злочину на місці події, свідків. Я відмовився заявляти цивільний позов, хоч адвокат того грузина мені пропонував 4 тисячі гривень. Під час затримання в нього знайшли наркотики, але я не хотів, щоб людину покарали за те, чого вона не робила. Мінус цієї акції для мене в тому, що не зміг побути на суді, допомогти чоловіку.
Живу в Броварах шість років. За цей час ніколи не було погромів, почувався в безпеці. А зараз почав ставити машину на платну автостоянку. Таке враження, що ми повертаємося у 1990ті.
Сергій. Але якщо у 1990х до тебе приходили бандити, то зараз – люди у формі. Недавно спілкувався з київськими хлопцями, які хотіли відкрити туристичну агенцію. Прийшла перевірка, оглянула програмне забезпечення. Побачили, що неліцензоване, кажуть: "Добре, подякуйте нам сумою в 500 доларів, і ми підемо". Пожежники прийшли – теж 500 доларів. У мене три вищі освіти, дружина працює в іноземній компанії. Тільки в 30 років змогли назбирати грошей на квартиру. До того жили в гуртожитках, винаймали за 2–3 тисячі гривень. Зараз купили однокімнатку на 35 метрів у кредит, під 25 відсотків річних. Не в Києві – в Ірпені! Могли би будинок за ті проценти придбати.
Іван. На Банкову прийшли об 11.40. Прикувалися велосипедними замками до залізного турнікета за кордоном "Беркута", з боку Адміністрації. Ключі лишили вдома, щоб не було ні в кого спокуси піти погрітися. Проходила якась жінка з сином років 12. Хлопець тримав футляр зі скрипкою. Питає: "Мама, можно, я подойду ближе?" А мати йому: "Нечего тебе смотреть на этих бездельников, пошли отсюда". Як тут не згадати Монтеск'є: "Спочатку треба бути поганим громадянином, щоб потім стати хорошим рабом".
Олег. Підійшов "беркутівець". Сказав: "Хлопці, якщо надумаєте якийсь намет розкладати, ми вас зметемо". Нас із боків оточили два загони "Беркута". Прийшла сотня проплачених студентів із плакатами "За міжнародний День обіймів". До нас наших хлопців не пускали. Але як тільки прийшли ці "обнімашки", їх запустили. Стоїмо прикуті, а дві підвипивші дівки лізуть цілуватися. Кажемо: "Спасибі, дівчата, не сьогодні". Потім "обнімашки" натовпом полізли цілуватися до наших хлопців і зривати причеплені скотчем до їхнього одягу листівки із зображенням Юлії Тимошенко.
Сергій. Один із наших пізнав серед тих "обнімашок" свого одногрупника. Він потім розказував, що люди, які наймали їх, із половиною не розрахувалися.
Я зробив дурню – легко вдягнувся. Мав теплі штани, але без спортивок під ними. І вишиванку. Хотілося показати, що це – український протест. Що вже до ручки дійшли, допекло. Пішов дощ. Я вдягнув светр на мокру вишиванку. Потім ударив мороз – мінус 6, і на мені все взялося льодом. Під вечір наступного дня уже мав температуру 37,8.
Іван. Коли йшов із дому, дружині нічого не сказав. Уже зпід Адміністрації дзвоню: "Ми тут стоїмо на акції приковані". Вона спокійно запитала: "Що треба передати?" Попросив теплі речі та взуття, бо все промокло. Інна передала їх через знайомого. Її абсолютний спокій мене вразив. Ще ніколи не гордився так своєю дружиною.
Падав дощ, і все одразу перетворювалося на кригу. Нам потім дали парасольки, вони покрилися сантиметровим шаром льоду. Почали лід збивати – одна поламалася. Стояли під іншими двома. Потім вони так обважніли, що покидали їх на землю.
Олег. Найважче було перенести не мороз, а неможливість присісти. Були прикуті впритул до паркану, ноги затерпали. Пробуєш присісти – повисаєш на дроті.
Сергій. Чотири рази біля нас проходила Ганна Герман. Ота, що постійно демонструє, яка вона людяна, порядна й культурна. Просили: "Пані Герман, підійдіть". Вона опустила голову і вдала, що нічого не чує. Після того ми мали повне моральне право кричати їй у спину: "Герман – ганьба!" Вона сіла у свій седан, дуже довго сиділа – і весь цей час ми кричали. Один раз повз нас пробігла Королевська. Але ми тільки її спину побачили. Шкода, їй теж крикнув би: "Ганьба!"
Президентська адміністрація обгороджена залізним парканом у формі букви "П". Ми прикувалися в тому місці, де вершечок "П", на території Адміністрації. О 16.00 бачимо – старші чини міліцейські затурбувалися. Бігаютьбігають, щось бубонять у рації. Потім молодші беруть паркан збоку від нас, оминають нас і ставлять так, щоб ми опинилися поза парканом. І вигляд у них переможний: "Усе, зробили роботу – звільнили Адміністрацію".
Мої батьки про акцію не знали. Але того вечора дивилися вечірні новини. Дзвонить мама, плаче: "Ти ж нікому нічого не докажеш, хай це роблять інші". Кажу: "Мамо, у інших теж є мами. Хтось має привернути увагу і в такий спосіб".
Іван. Усі 23 години з нами були Сергій Воронов із Народного руху та Михайло Лівінський із "Батьківщини". Єдиний раз відлучився Лівінський – привіз нам із дому вареної картоплі з м'ясом. Казав, що сам готував. І пельмені, було дуже смачно.
Сергій. Ніч протрималися на історіях. Я розповідав, як улаштував бунт у гуртожитку в Первомайському політехнічному коледжі Миколаївської області. О 22.00 там зачиняли туалети на всіх поверхах, працював тільки один на першому. Пояснювали це тим, що вночі можемо зробити якусь пакость у туалеті. Один хлопець не витримав і вибив двері до вбиральні. Хоча ми пообіцяли, що все полагодимо, наступної ночі на дверях до єдиного туалету сів вахтер і пускав тільки дівчат. Вийти на вулицю хлопці теж не могли, бо гуртожиток на ніч зачиняли. Спочатку пробували того вахтера вмовити. А потім почали бряжчати каструлями й ложками і кричати: "Непокора!" Приїхала міліція, але туалет нам так і не відкрили. Відтоді я дізнався, що ходити краще у пляшку "Біола", у неї горлечко ширше.
Народ мене питає: "Ну ви ж не весь час там стояли, у туалет відчіплялися?" Кажу: "Ні". – "А як?" – "А отак". Двічі. Нас оточували хлопці, ми накривалися плащем. Взагаліто намагалися не пити.
Десь о третій ночі вирішили пожартувати з есбеушників. Вони поставили навпроти нас свій автозак і білий бусик із нетелевізійною антеною та камерою. Я кажу голосно так: "Ну шо, коли там наші 500 чоловік мають підтягнутися?" Одразу автозак під'їхав ближче, з'явилася ментівська машина, усі повилазили із салонів. А ми стоїмо довольні.
Олег. Я після тієї ночі зрозумів, чого в нас не прибирають вулиці. Президент, напевне, думає, що у Києві нема ожеледиці. Той відрізок, що йому доводиться пройти пішки, за ніч двічі об'їжджає КамАЗ із сіллю. Через півгодини трактор знімає цю сіль. І ще постійно працюють із десяток прибиральниць.
Сергій. У мене проблем зі здоров'ям майже не буває. Але о сьомій ранку відчуваю, що потихеньку починає крутитися голова. Іван мене штовхає, а я вже й не розумію, що повисаю на тросі, пасок у ребра тисне. Підбігла міліція. Питали, може, викликати "швидку". О 7.30 мене забрав "Борис". Тільки не Тарасюк, а "швидка". Я не хотів ніякої "швидкої". Казав, що буду стояти.
Іван. Сергій уже просто висів на тросі. Коли поміряли тиск, у нього було 160 на 120.
Сергій. "Швидку" викликав Лівінський, оплатив її. Везли в лікарню, та я кажу: "Везіть додому, бо якщо я зараз подзвоню дружині з лікарні, вона збожеволіє". Мене довезли до метро "Академмістечко". А там я вже доїхав сам, маршруткою. Не вірите? Маршруткою №392К, жовтий бусик, проїзд 6 гривень коштує.
Іван. Вистояти 23 години на морозі не так просто, коли максимум, що ти можеш зробити – поворот корпусом. Ми робили зарядку. Але в мене все одно болять ступні. З Адміністрації було нуль реакції. До нас за добу не вийшов жоден клерк. О 9.30 Андрій Шевченко і Борис Тарасюк перерізали нам троси.
Іван. Спав 4 години. Прокинувся – шоста вечора. Мені за вчинок у родині ніхто не докоряв, тільки тато сказав: "У мами цукор різко підскочив".
Олег. Я стрибнув у гарячу ванну, але витягнули звідти дзвінки по телефону. Потім повернулася дружина з дочкою. Заснув опівночі. Дружину попередив, що не зможу вставати до дитини. А дочка як відчувала – зробила ту ніч нам Варфоломіївською. Перші півночі нічого не чув, потім уставав люльку колисати.
Сергій. Йому другий раз прикуватися хотілося!
Комментарии
9