"Дядя Сєня хоче у Маямі жити, гроші збирає"

Шестеро київських бомжів розповідають про себе

На мені зачуханні джинси, старі розмальовані маркером кеди, сіре пальто й чорна бейсболка, щоб ніхто зі знайомих, не дай Боже, не впізнав. Сьогодні я - Галя, вихованка дитбудинку в місті Ніжин на Чернігівщині. Вночі, доки всі спали, я втекла, сіла на електричку й приїхала до Києва в пошуках щастя. У моєму гаманці 20 гривень, жодного знайомого у столиці й кілька барбарисок у кишені.

Субота, 9.50. Троєщина, озеро біля Русанівських садів

Біля озера сидить дід, годує хлібом качок. Це - дядя Жора, йому 72 роки. Останні 12 років він бомжує. Я сідаю поруч і прошу шматочок хліба, давлю на жалість, - нібито дуже голодна. Дає.

Дядя Жора розповідає:

- Качки більше білий хліб люблять, і я теж. От якби французьку булку з червоною ікрою. У мене ж вища освіта є, я мови вивчав - англійську й французьку. Ти не дивись, шо я зараз такий - воняю, без зубів, у чоботях дирявих. 14 років тому поховав жінку, невістка із сином попросили переїхати до них, а мою квартиру здавати, я погодився. Спочатку все було добре, а потім невістку почало дратувати, що я холодильник не закриваю і світло забуваю виключати. Сварилися і вона мене вигнала. Перші дні приходив, але вона так голосно кричала, на весь район її було чути. Онуків шкода стало, от я й пішов від них.

Якось випив зайвого, веселий був. Бачу - іноземці, у пожмаканих шортах, з фотоапаратами. Я до них підійшов і англійською: "Пропоную нову послугу - екскурсія шляхами українських бомжів". А їм стало цікаво, подумали, що я - актор. Кілька годин поводив їх нашими місцями. Дійшли до Андріївського узвозу, а там кав'ярня. Вони потягли мене за собою, і ні одна собака не крутила носом у мій бік, бо зі мною були іноземці. Смачно поїв, уже йти хочу, а вони мені долари сунуть. Ну, взяв, поклав у карман, вийшов. А так хочеться подивитися - років 10 доларів не бачив. Пройшов трохи, витягнув, а там 50 "зелених". І тут - бамц по нозі, менти погані. Побили, сказали, що гроші вкрав, але слава Богу в ментовку не повезли.

Читати люблю, буваю на Петрівці й Куренівці. Туди бабусі виходять, книжки виносять, я, бува, купую. Хотів "Гамлета" англійською, а там лише російською було.

Пройшов трохи, витягнув, а там 50 "зелених". І тут - бамц по нозі, менти погані. Побили, сказали, що гроші вкрав

12.30. Сквер на вулиці Межигірській

Проходжу повз лавочку. "Дєвочка, дай на выпить". - "У мене лише барбариски". - "О, то барбариски нормально йдуть під водочку. Ти думаєш, чого я п'ю? Від хорошого життя? Ага, щас!".

Повз нас проходить бомжиха, щось бурмотить собі під ніс.

- То наша Оля, весь час говорить сама з собою, усміхається, у своєму світі живе. Мабуть, їй там добре. І я п'ю, щоб добре було. Бо коли тверезий - так хрєново! Мені ж eсього 47, Коля звати. Був інженером і ненавидів бомжів. Якось навіть побив одного, бо він злякав мою старшу доньку. А тепер сам серед них.

А знаєш, який я гарний був у молодості? Високий, чорнявий, дівки мене любили. Кілька років тому на цьому самому місці побачив свою одногрупницю, вона мене кохала, а я її товстою вважав. Підбіг до неї, хотів обняти, а вона кричати почала, переполошила всіх, не впізнала. Я тоді перший раз у житті заплакав.

Якось ідемо з товаришем, говоримо, він зупиняється біля плакату і каже: "Диви, вже наших пенсіонерів-селян із велосипедами на обкладинки журналів ставлять". - "Дурень ти! Це ж наш президент із дружиною". А що, я всіх наших політиків поіменно знаю. Тільки на хєра це мені - не ясно.

13.55. Метро Оболонь

Підходжу до бомжа, він п'є залишки пива з пляшок після двох хлопців.

- Дядьку, я з іншого міста приїхала. Гроші потрібні. Де тут можна заробити?

- А нах.. тобі робити? У нашій державі тобі ніхто за це "спасибі" не скаже. Ти смазлівєнька, йди у проститутки. Жити будеш мало, але добре.

Я цими руками асфальт у центрі міста клав, а мене тепер ці падлюки у костюмах і з погонами туди не пускають. Бомжам місце на 101-му кілометрі. А ти мені скажи: як людина може стрєміться к красівому, коли живе у жопі?

Не підходь близько до мене, а то в мене воші. Мені весь час сниться ванна з пєнкою. Якби люди знали, яке то щастя - мати свою ванну з пахучим шампунем! Ми навіть жінок називаємо - Шанель і Красная Москва. Шанель - то гарна дівка, а Красная Москва - страшненька. В мене вже вісім років не було нормальної жінки, а так хочеться з такою, що гарно пахне.

Народився у день смерті Сталіна, ото в матінки було подвійне щастя. Я з Полтавської області, із села Затон. Вийдеш із ранку в липні на подвір'я і вмерти хочеться - так гарно. І люди привітні, добрі, не те що тут. Ляжеш на траву і пролежиш півдня дивишся в небо. Молишся кожного ранку і дякуєш Богу за цю красу. А хто тут дякує йому за це? Да ніхто. Біжать, біжать.

Коли жерти хочеться, попрашайнічаю. А під час виборів ми на мітинги йдемо - я стояв за Юлю, ми її Шанель називаємо. Вася, мій друг, написав якось на картонці: "Люди добрі, подайте на пиво", так йому тоді стільки грошей накидали! Ми тоді купили шоколадку з орєшками і горілки. У мене в житті ніколи справжніх друзів не було, а зараз є. Один, це точно. Правда, він Юлю назииває Красною Москвою.

16.05. Вулиця Фрунзе

Чоловік, на вигляд років 65, у синіх штанях із білими плямами, у капцях і сірому светрі в зелений ромбик. Сидить навпроти Пташиного ринку на бруківці з копійками у пластиковому стаканчику. Підходжу до нього, прошу трохи грошей. Він мовчки дає 2 гривні. Недалеко від нас проходить священик, просить пожертви для церкви. Ти дивись, каже дядя Сєрьожа, він бородатий і я бородатий, він просить грошей і я прошу. Ну, прямо два близнюки - і сміється.

- Як думаєш, скільки отой хрест на його пузі може коштувати?

У цей момент на дядю Сєрьожу випорожняється голуб.

- О, бачиш?! Це до грошей! А знаєш, я багатих поважаю, вміють смачно жить. Недавно був у будинку одного з таких. Пізно ввечері сидів отут, людей небагато, тільки собак із десяток бігає. І тут їде мужик на велику. Ці шавки як побіжать за ним! А він злякався - упав із велосипеда і лежить. Я до нього, собак розігнав, хлопець давай дякувати. Виявилося, у нього через три дні весілля, працює офіціантом, а зараз їде обслуговувати день народження одного з мільйонерів у заміському будинку. Узяв мене з собою - щоб віддячити.

Привів, посадив у маленькій кімнатці біля кухні й пішов за їжею для мене. Хвилин 30 пройшло, його немає, а я як на зло пісяти захотів. Дивлюся у вікно, а всі гості на вулиці. Вирішив ризикнути, вийшов, а там така підлога, що ходити по ній жалко - біленька, чиста. Піднявся на другий поверх, зайшов у спальню, а там туалет. Стою, пісяю у цих хоромах, і тут бачу - у них обухівський туалетний папір. Нє, ну ти уявляєш - вся хата на мільярд, а на туалетній бумажці пожлобнічали. Потім я і по большому сходив (сміється).

18.10. Метро Дарниця, вулиця Тампере

Стою на тротуарі, кидаю монетку, щоб визначитися куди йти - наліво чи направо. Чую хтось пукнув позаду, побертаюсь - стоїть бомж у чорному плащі й кросівках.

- Ой, вибачте мене! Я не спеціально, вирвалося. Знаєте, серед нас є такі, що пукнуть на людях - і нічого. А мені соромно. Ну, зараз - точно.

Едіку 32 роки. Не думала, що є бомжі з таким іменем. Вася, Петя, Гриша - це зрозуміло. Але щоб Едуард!

- Улітку нам добре - купатися можемо у Дніпрі, у фонтанах. А взимку погано. Дядя Сєня каже, що цієї зими помре багато бомжів, бо обіцяють її дуже холодною. Дядя Сєня - це авторитет, він найрозумніший бомж на лівому березі. Злодій у законі, відсидів за своїх. Думав, коли вийде на волю, то за ним буде подобающий догляд. А ні фіга: всі його дружки кудись пропали.

Ми шуткуємо, що треба створити країну для бомжів - Бомжляндію, а в президенти обрати дядю Сєню. Але він проти. Хоче у Маямі жити, гроші збирає.

19.25. Станція метро Контрактова Площа

На трамвайній зупинці лежить жінка, з опухлими ногами, коротким волоссям, у різних за кольором шкарпетках і у синій сукні. Катерині - 49, вона корінна киянка із забезпеченої родини.

- У молодості любила бігати на танці й танцювала добре, особливо вальс. У 20 вийшла заміж за чоловіка, якого не любила, але він був "нужним" для мого батька. Через рік народила хлопчика. А в 25 закохалася у студента, у якого викладала. Пішла з родини, всі від мене відмовилися, а через три місяці і студент утік. Я залишилася без своєї дитини, сім'ї, квартири, роботи, почала пити. Таке хєровєньке життя в дівчини із заможної родини.

Знаю, що у мене СНІД. Померти б скоріше.

Наступного дня мій друг поїхав велосипедом до озера, що біля Русанівських садів. Дядя Жора сидів на тому ж місці і годував качок.

- Це вам від Галі, - сказав друг і поставив коробку з двома банками червоної ікри, французькими булками, вершковим маслом і "Гамлетом" англійською мовою.

Друг від'їхав і заховався за деревом. Дядя Жора відкрив коробку і почав плакати.

текст: Таша Карлюка, фото: Ольга Камєнєва

Журнал Країна № 49 від 03 грудня 2010 р.

×