"Два клунки через плече несли та ще й дві сумки в руках. Такий був дефіцит на товари"

 

На ярмарок у Великих Сорочинцях я вперше потрапив у 8 років - 1968-го. Була рознарядка: кожен колгосп і підприємство району повинні організувати транспорт та повезти туди своїх працівників із їхніми дітьми. Мої батьки працювали на бурякопункті. Там мали бортовий ГАЗ. Напередодні тато затримався на роботі: стругали та кріпили лавки на машину.

Охочих поїхати назбиралося багато. Усі з дітьми. Узяли нас за другою ходкою. Вздовж дороги низки велосипедів і мотоциклів. Приїжджаємо. Всюди люди. Вперше побачив запряжених волів. Здорові, сірі. Ходжу по ярмарку й питаю батька:

- Тату, а що таке воли?

- Просто бики, - пояснює.

А биків же я бачив, один був і в нас удома. А ті ж не такі - великі та  спокійні. Коли чекали машину, щоб їхати додому, мій сусід, на 3 роки старший, пояснив: "Віл - це бик, у якого відрізаний пісюн". "Як так можна відрізати пісюна?" - усе мені думалося дорогою додому.

Волів у місцевому колгоспі спеціально для ярмарку тримали - то я вже згодом дізнався. За ними доглядав один дядько, щоб вони до нього звикли. Одягав сорочку, шаровари й по ярмарку водив волів, які тягали гарбу з гоголівськими героями.

Батько хотів купити мені картуза. Довго ходили поміж рядами. Картузів було багато. "Хрущовки" коштували 6 карбованців. Батько взяв простіший - за 4. Тоді я вперше скуштував смажені пиріжки з лівером по 4 копійки. Випросив у батька 25 копійок і купив собі значок "Сорочинський ярмарок".

Ще літав на "ракеті" - атракціоні. Називалася "Восход-2". Квиток коштував 5 копійок. Я батька впросив покататися двічі. Накупили тоді ще кавунів. Коштували 6 копійок за кіло. Їли більше тижня.

Десь уже перед армією побував на ярмарку в "кімнаті сміху". Довга така, а збоку на стіні великі дзеркала. Був із другом Юрою. Глянув у дзеркало, чомусь не на себе, а на товариша. А він такий покручений - голова, як кулак, тулуб метровий, а ноги й руки, як сірники. Ми ще довго ходили перед тими дзеркалами. Тикали пальцями один на одного й реготали.

- Перший Сорочинський ярмарок ми провели 1966 року як День механізатора, - розповідає 69-річний миргородець Олександр Мука. Він був режисером заходу з 1975-го по 2005 рік. - Тоді всюди по районних господарствах організовували такі дні - у сільських будинках культури. А 1965-го в Італії та Канаді проходили Дні культури народів СРСР. Україна представляла свої побут, традиції. Зробили сценарій на зразок Сорочинського ярмарку Миколи Гоголя. Ото ми й собі таке задумали.

Працівник райкому партії Леонард Гнатович Ніколаєнко отримав завдання: підібрати гарну місцину. Щоб можна було провести районне свято механізатора, організувати виїзну торгівлю та розважальну програму для людей. Відповідні місця знайшли в Хомутці та Великих Сорочинцях. На нараді в райкомі вирішили, що Хомутець відпадає, бо поблизу річка. Свято, люди вип'ють, захочуть купатися. І всяке може трапитися. Для районного свята та ярмарки вибрали територію Жабокрюківки біля Великих Сорочинець.

Для сусідніх районів виготовили запрошення й розіслали райкомами партії. У них вказали, що за давньою народною традицією 27 - 28 серпня 1966 року пройде ярмарок у селі Великі Сорочинці. Буде широкий вибір побутових, господарських товарів, овочів, фруктів, борошна, м'ясних виробів, худоби та птиці. Заплановано велику культурно-розважальну програму. Працюватимуть каруселі, крутитимуть кіно, даватимуть концерти, будуть ігри та розваги.

Миргородський райком партії дав вказівку районним колгоспам на ярмарок вивезти для продажу свою продукцію - помідори, огірки, кавуни, борошно, крупи, олію, яблука та живність. А торгівлі - промислові товари. 1967-го тут уже торгували меблями, телевізорами, велосипедами, мотоциклами, тканинами, готовим одягом, книгами.

Наступного року з'явилися пральні машини, холодильники, взуття, трикотаж, парфуми. Запрацювали радіо, телефони, фотоательє, ремонт годинників, взуття.

По Україні швидко пішла чутка, що на ярмарку у Великих Сорочинцях можна купити все. Відтоді торговельним організаціям в усі роки "згори" веліли притримати й накопичити до початку ярмарку дефіцитні товари.

- Були страшні черги. Усі старалися скупитися. Люди йшли переважно так: два клунки через плече несли та ще й дві сумки в руках тримали. Такий був дефіцит на товари, - згадує 73-річний Микола Суховаткін із Великих Сорочинців. - Багато хто несли покришки до велосипедів - у магазині їх удень із вогнем не можна було знайти.

Я на самому першому ярмарку займався його оформленням. Зробили розтяжку завдовжки 9 метрів, написали "Сорочинський ярмарок". Стенди - скільки зберемо зерна, скільки буде удоїв від корів.

А торгували прямо серед поля, асфальту не було й близько. Пройшов сильний дощ. Пригадую, суне кремезний високий дядько. В руках сумки. Через плече панталони й жіночі сорочки. Це тоді було дуже великим дефіцитом. А потім як посковзнеться - і з тим усім крамом прямо в багнюку. А люди стоять і регочуть.

Місцеві добиралися на ярмарок велосипедами, мотоциклами. Опівдні першого дня на торжище на возі, запряженому волами, в'їхали гоголівські герої - Хівря, Солопій Черевик, Парася та Гриць Голопупенко. Зайшли до шинку, відвідали торгові ряди, а потім на імпровізованому помості показали сценки за повістю "Сорочинський ярмарок".

1969-го Хіврю грала фельдшер із села Ярмаки, Парасю - піонервожата Устивицької середньої школи, Черевика - учитель тієї ж школи, Гриця - працівник Миргородського автопарку.

- Гоголівські герої спочатку виступали просто неба на ярмарковому майдані, - продовжує Олександр Мука. - Глядачі стояли на спеціально зроблених у три яруси підставках. І незручно, і небезпечно. Міськком партії підтримав мою пропозицію зробити земляний насип, поставити на ньому хату Хіврі, заїздити туди й грати інсценівки. Задля цього висипали 570 КрАЗів землі. І від 1979 року і до сьогодні садиба - головна сцена Сорочинського ярмарку.

Серед торговиці ще перед першим ярмарком 1966 року поставили високий дерев'яний стовп. У лісі під Сорочинцями знайшли високу пряму сосну. Ошкурили. Відполірували, щоб була гладенька. І закопали в землю. На 12-метровий стовп спочатку вішали гітари, чоботи. Потім - і дорожчі речі - магнітофон, радіо. Умова така: чоловік мав піднятися по стовпу й торкнутися призу. Тоді товар знімали й віддавали переможцеві.

- Дехто умудрявся двічі вилізти на стовпа, - сміється Олександр Мука. - Був один хлопець із Кременчука. Зняв гітару. Вивісили велику куклу. Не зацікавила. Потім чоботи. Нуль уваги. Коли підняли магнітофон, зразу ж зголосився. Поїхав додому з гітарою й магнітофоном.

На ярмарковому майдані 1979-го викопали ставок, запустили коропів й карасів. Влаштували змагання - хто більше зловить. Кожному охочому взяти участь у конкурсі давали споряджену вудку. Переможець забирав її із собою як приз.

- 1985-го пішла чутка, що на торжище прибули карманники з Ростова -на-Дону, - згадує Мука. - Знали главаря - його вели. Міліція побачила його біля одного павільйону з крамом і слідкувала. Той бачить, що міліціонери наближаються, стрибнув, як щука, через прилавок. Пробив у стіні головою дірку й ходу. А перші павільйони були які? Із дощок збитий каркас, із середини поклеєні шпалери. Міліціонери доки оббігли кругом, то його й слід простив.

Злодіїв на перших ярмарках було багато, - додає. - І кошельки витягали, і товар крали. Були й шахраї. Товар продавали неякісний, особливо цигани з рук. Підійшла жінка - гарні платки. А вони ж у дефіциті. Покрутила в руках, покрутила й купляє. Продавщиця загортає його й віддає. Жінка вдома дивиться, а товар або зіпсований, або зовсім інший. Як вони вмудрялися, хтозна.

Якось приїхали торгувати із магазину з Хоролу. Продавець гроші за проданий товар складала в чобіт. Десь відійшла. Торгувати почала її смєнщиця. Підійшов чоловік. Сподобалися чоботи. Покрутив, покрутив у руках той, що на прилавку. Попросив другий. Заплатив гроші й пішов. Скільки вже там було в ньому виручки, продавці не призналися.

ЦИФРА:

20 - 40 копійок

коштувала порція вареників із м'ясом, сиром, цибулею та шкварками, галушок із підливою, гречаників, борщу чи кулешу. Пропонували щойно зі сковороди млинці й оладки. За 1 крб на Сорочинському ярмаркові до кінця 1980-х можна було добре попоїсти

"Каша польова, млинці, узвар із медом, куліш… Галушки й гречаники, юшка й пшоняники, шашликів - гори, ковбас - кільця на кільцях. І все смачне та недороге. 117 підприємств громадського харчування, 2500 посадочних місць. Кременчужани навіть естрадний оркестр біля столів посадили - ресторан та й тільки".

Зі статті "На гомін ярмарку веселий…" у миргородській районній газеті "Прапор перемоги" від 2 вересня 1980 року.

Другий ярмарок у Великих Сорочинцях - 1967-го - присвятили "50-річчю Великого Жовтня". Зробили програмку, розіслали в усі райони області. Облаштували площу ярмарковими павільйонами.

Також підготували стоянки для велосипедів, мотоциклів, автомобілів. Дехто, особливо із сіл, добирався на ярмарок велосипедом і до 50 км - іншої   можливості дістатися туди не було.

27 серпня 1967-го о сьомій ранку голова місцевого колгоспу імені Гоголя Іван Вишар підняв прапор Української РСР. Через центральну арку, прибрану снопами, кукурудзою, соняшниками, в'їхав кортеж із 15 мотоциклів із хлопцями й дівчатами в національних костюмах народів союзних республік. Того року ярмарковим майданом проїхали й герої громадянської війни. Для Чапаєва, Петьки й Анки організували бричку з бутафорським кулеметом.

1970, 1971 - ярмарків у Великих Сорочинцях не проводили. Кажуть, роки  видалися неврожайними, не було чим похвалитися й святкувати не було чого.

1972 - торжище провели 26 - 27 серпня. Залучили 71 торговельну організацію, 240 магазинів,11 автолавок. Уперше з'явився перевдягнений Микола Гоголь.

1974 - відбувся 24 - 25 серпня. Перед тим поновили павільйони, оформили в національному стилі. Збудували чотири корчми, де продавали горілку на розлив. Вигравали 13 троїстих музик, виступали 16 фольклорних колективів. Уперше прибув Московський цирк. Виступали хижаки, мавпи, слониха Дамба вагою 4,5 т. Адміністрація цирку після вистав залишила своє шатро Шапіто для ярмарку. Його ще багато років використовували для виступів колективів художньої самодіяльності.

1978 - на Сорочинському ярмарку з'їли 10 тис. порцій галушок і 5 тис. - вареників. Того року тут побувало півмільйона осіб. Пасажиропотоки обслуговували 12 тис. автобусів із автопідприємств Полтавщини.

1980 - українське телебачення вперше вело пряму трансляцію із сорочинського дійства, діяли чотири стаціонарні відеопости

1981 - ярмарок відвідав телеведучий "Клубу кіноподорожей" Юрій Сенкевич і відзняв матеріал про свято.

- У мене роль яка? - розповідає 65-річна Поліна Сирбу із села Гаркушенці  Миргородського району на Полтавщині, яка вже понад 20 років грає на торговиці Бабу-ягу. - Веселити публіку. Залітаю на мітлі до корчми. І видивляюся, кого б підчепити. Дивлюся: знайоме обличчя. Я його й потягла танцювати. Ну, ми з ним і закрутилися. А тоді мене осінило:

- Ви не Сенкевич? - питаю.

А він:

- Ну и что?

І давай далі зі мною танцювати. Був із сином. Той носив магнітофон і все цікаве записував.

Того року на ярмарку продали аж 15 т вареної кукурудзи, 15 т морозива, 300 т кавунів.

1984, 1985 - вперше відійшли від традиції проводити ярмарок у серпні -  затяжні дощі не дали змоги зібрати вчасно урожай. Відбувалося дійство 8 - 9 та 7 - 8 вересня відповідно. 1984-го під час свята Олександр Масляков провів конкурс "Нумо, дівчата". Учасниці - із Білорусі, Молдавії, Росії та з Великих Сорочинців. Варили борщ, танцювали, співали, загортали в пелюшки дитину. Перемогла в конкурсі молдаванка. На другому місці - доярка колгоспу імені Гоголя з Великих Сорочинців Валентина Довгаль та Тетяна Назарієва з Воронезької області.

1986 - провели на святі конкурс гармоністів. На нього з'їхалися представники всіх областей України, переможці регіональних конкурсів гармоністів. Найкращим гармоністом визнали Івана Вовка з Миргородського районного будинку культури. Він і позад спини грав, і тримаючи гармошку над головою, і навприсядки. Для переможців виготовили спеціальні тарелі.

1988 - запровадили речову лотерею "Сорочинський ярмарок". Серед виграшів пропонували автомобілі "Нива", "Москвич", "Запорожець", мотоцикли, мопеди, велосипеди, поросята. Продали на 65 тис. лотерейних квитків. Ціна - 1 крб. Багато хто поїхали з ярмарку на власному автомобілі чи велосипеді. ВАЗ-2121 тоді коштував 9010 крб, "Запорожець" - 3998 крб, "Москвич" - 7516 крб, мотоцикл "Дніпро" з коляскою - 1871 крб.

1990 - під час виступу гоголівських героїв у натовпі вперше підняли два жовто-блакитні прапори. Серед людей пішов гул. Міліція швидко "навела порядок". До 1990-х ярмарки відкривали або голова передового колгоспу, або відома доярка.

ЦИФРА:

80 ярмарків на рік

у містечках і селах Миргородщини, за приблизними підрахунками, відбувалися в XIX ст.

×