Пенсіонерка в туалеті на автовокзалі:
- Я перший раз. А 50 копійок - це за попісять чи можна все?
- Усе, бабушка, все.
- Це добре. А то мені нада й по-большому. З"їла на вокзалі дві сосиски, тепер лізуть, як прокляті.
- Бабушка, он туалетна бумага, можете брати.
- А скільки вона стоїть?
- Беріть, це безплатно.
У мене там кошельок. Ви його ніде не дінете?
- Це харашо. А сумку брати із собою? Вона у мене чиста. Там десь є лавка, щоб поставити?
- Немає. В кабінці повісьте на крючок.
- А біля вас можна оставити?
- Оставте, бабушка.
- У мене там кошельок. Ви його ніде не дінете?
- Бабушка, не стійте серед проходу. Ви заважаєте пасажирам.
- Ладно, візьму з собою, від гріха подалі.
Біля туалету на автовокзалі жінка років 40 із дочкою:
- Ти що - курила? Відповідай, коли мати питає! Курила? Ану дихни.
- Нічого я не курила, тобі привиділося. І як би це я встигла закурити, поки ти ходила в туалет?
- Я сама бачила, що ти держала в руках сигарету. Не бреши мені!
- Та то була ручка. Я хотіла її перекласти в карман.
- А ну не бреши! Що ти городиш? Показуй ручку!
- Вона впала в сніг.
- Бистро шукай!
- Ой, мам, дивись: автобус буде від"їжджати. Ідем.
Біля туалету на ринку двоє чоловіків років за 50:
- Шо там було?
- А Іван Руденків давай Костю бити. Вовка як побачив, вийшов із двору, підійшов і лись Івана.
- Чув, шо сильно побилися.
- Та Іван здоровий, високий. Та ще як вип"є, то скаженіє.
Як побачив, вийшов із двору, підійшов і лись Івана
- Я чув, у Вовки зламані ребра.
- Та лежить у больниці. Я йому все приказував: Вова, як б"ються, поверни голову в іншу сторону, не вмішуйся, не лізь. Но він всігда, як бачить несправедливість, обов"язково встряне.
Дві пенсіонерки біля туалету неподалік міськвиконкому:
- І де б ми ще зустрілися? Привіт.
- Привіт. Як там мама?
- Нормально. Потихеньку двигається.
- А Юра як там, ще бігає?
- Е-е, нема. Вже, мабуть, рік, як помер.
- Я й не знала. Це ж мій однокласник. Царство небесне. Люди мруть, як мухи.
- А Люба ж як?
- Нічого, помаленьку. До неї був участив Вітька Сизьків.
- Вітька? А скільки ж йому?
- Та десь за 20. Не раз бачила: тільки потемніє - він до Люби. А десь за годину-півтори назад.
- А що ж мати його?
- Не знаю. А що вона зробить? Молодий, охотній. Що забеременіє, не пережива, презерватива не нада. Що хлопцеві ще треба?
- А що ж Люба? Це їй вже скільки?
- Та не знаю. Років п"ять. як пішла на пенсію.
- Тьху ти, така срамота. Шістдесятирічна баба... Як їй таке в голову збрело?
Біля туалету на автовокзалі двоє водіїв:
- Ну, як рейс?
- Сьогодні не дуже. Повіриш - від Решетилівки жодної живої душі не зустрів. То, бува, півсалона стоїть, а це б хоч для виду.
- А все таки, багато взяв?
- На проміжних диспетчерам по 20 дав.
- І нічого не осталося?
- Та, десь до 300 гривень.
- Нічо собі, гріх жалітися. Я взяв не більше сотні.
- Так у мене ж маршрут удвічі довший.
Журнал "Країна" N15 від 9 квітня 2010 року
Комментарии
2