Нинішній Патріарх Кирило завжди ходив похмурий, всі семінаристи його боялися

Важливі люди в житті отця Павла Кочкодана

1. Ще у дитинстві вирішив стати священиком. Хотів бути схожим на місцевого пароха – отця Михайла Майрчака. Він мав прекрасний голос. Коли виконував пасхальний піснеспів "Плотію і уснув" у Віденському костелі Стефана, у храмі почали плескати, хоч там це робити не прийнято. У великій кишені завжди мав цукерки. Проходив понад річкою, де діти пасли гусей, корів. Влаштовував їм уроки катехизму. Бешкетники, як його бачили, втікали у лісок. Хто знав молитви, заробляв солодощі.

2. Моя мама померла у 82 роки. Була щасливою людиною, бо не знала ніяких термометрів, тискомірів. Згадую, як пила сироватку. Постійно її сушило. Тепер розумію, що у неї був цукровий діабет. У нинішній час вона би не дожила до таких років. Стала би інсулінозалежна. Бог визначає земний час кожного.

3. Отці Петро Клітовченко та Олександр Шокало навчили, як вступити у ленінградську духовну семінарію. У ті часи їх було лише три – одеська, ленінградська та московська. Процес відстежували місцеві партійні структури та КДБ. Абітурієнт мав подати документи до 20 серпня. Столична релігійна інспекція при КДБ брала списки і дізнавалася, хто хоче вступати. Тоді давали сигнал на місця. Там робили перешкоди: військовозобов'язаних брали до армії, не видавали паспорт чи ув'язнювали на 15 діб, аби не потрапив на іспити. Мій брат жив у Горлівці. Коли заїжджав до нього на відвідини, познайомився з тими священиками. Скористався їхніми порадами: з дому виписався, знявся з обліку, поїхав до брата. Звідти, як донецький, подав документи в Ленінград.

4. Сокурсник Мирослав Дейнека з Тернополя забирав мене з КПЗ. 1971-го у липні приїхав з Ленінграда на канікули в своє село. Пішов купатися на річку. На другому березі з "уазика" виходять голова сільської ради, директор школи, член райкому партії. Почали кидати каміння у воду. Питаю: "Хіба так личить комуністам робить?" Промовчали. У неділю вранці йду в Болехів, ззаду на мотоциклі їде сільський дільничний. Сказав сісти, бо треба у сільраду поїхати. На мене чекав "воронок" зі Стрия. Посадили у КПЗ. Казали, що проводив агітацію серед дітей. Викликали на розмову до начальника. Той переконував кинути семінарію, гарантував вступ до університету. Я пообіцяв йому, що заберу документи із семінарії. З Дейнекою літаком відбули в Ленінград.

5. Нинішній російський Патріарх Кирило тоді був старшим помічником інспектора. Завжди ходив похмурий, у чорному монашому вбранні. Ніколи не сміявся, тільки найближчим міг подарувати скупу усмішку. Його всі семінаристи боялися. Не одного через нього відрахували. На другому курсі читав догматичне богослів'я. Я сидів посередині першого ряду. Встав студент, не знав відповіді на питання, то я йому підказував. Кирило мені поставив двійку. Хоча я її на іспиті справив на п'ятірку, річна вийшла чотири. Був дуже вимогливий, строгий, як монах.

6. Отець Василь Бачало вступив у семінарію після 40 років. Хоча дозволяли тільки до 35, його зарахували. Він поїхав в Одесу, де відпочивав 90-річний патріарх Олексій І. Познайомилися, той дозволив йому вступити. Отець Василь віком був нам, як батько. Разом жили у кімнаті. Після вечірньої молитви захотілось розвіятися. Почали бавитися у хованки. Отцю Василю зав'язали очі. Хтось заліз під стіл, інший під ліжко, ще один – на шафу. Отець Василь шукає. Раптом двері відчиняються і на порозі з'являється Кирило. У нас кров захолола у жилах. Він подивився і каже: "Отец Василий, я этим юнцам не удивляюсь, но вы!.. Да здесь и столетний старец станет, как они". І пішов. У нього, напевно, був гарний настрій.

7. Викладача – відставного офіцера Щелокова – називали "пальона миш". Читав курси "Конституція СРСР" та "Історія СРСР". Його мова була бідною, але дуже колоритною. На парі виголошував: "И тогда Коммунистическая партия, ядрена вошь, взяла власть в свои руки, палена мышь!"

8. У гостях в однокурсника – грузина Гурама Шаламберідзе – вперше сп'янів. Разом жили в студентському гуртожитку. Коли Гурам став священиком, запросив до себе у Тбілісі. На їхніх забавах мають обов'язково бути тости: за бабушку, за дєдушку. Вина смачнючі. На десерт приносять желе в металевих оздоблених амфорах. Я взяв ложечку, скуштував. Воно таке ароматне, смачне. Усе з'їв. Вставати – а встати не можу. Очі бачать, голова світла, а ноги відняло. Виявляється, то дали таке вино. Добре, що біля столу диван стояв. На ньому й заснув. Майже не вживаю алкоголю. На гостинах можу пригубити 50 грамів вина, коньяку.

9. У Ленінграді культурним сектором у семінарії відав Михайло Філаретович Русаков. Жартую, що він посадив мене на голку. Раз на квартал відвідували Маріїнський оперний театр. Ніколи не забуду, як уперше побачив опери "Хованщина" та "Князь Ігор". Не міг відірватися. Репертуар Львівської опери знаю досконало. Коли гастролі, навіть із богослужінь відпрошуюся. Моя жінка каже: "Я нічого в тому не тямлю". Треба знати лібрето.

10Нещодавно вінчав хлопця Павла. Він – третє покоління, мною шлюбоване. У 1970-х вінчав його дідуся та бабусю таємно удома. Вони були викладачами Лісотеху, боялися втратити роботу. Потім давав шлюб їхній доньці.