"Дуже розумна машина. Якщо й ламається, то не далі, як за кілометр від дому"

Власники "горбатих" запорожців і члени фан-клубу "ЗАЗ-Козак" у Львові розповідають, за що вони люблять свої автомобілі

Петро ЛИШАК, 41 рік, будівельник, одружений, має заміжню доньку:

- Ця машина має своєрідну ауру. Зроблена не комп'ютером, а людською думкою. Поставте поряд запорожця і Lexus. До іномарки ніхто не підійде. Усі побіжать фотографуватися біля "горбатого". Бо він має душу. Спитайте будь-кого з фан-клубу, чи продасть машину. Відповідь буде: "А хіба можна продати душу"?

Придбав свого чотири роки тому. Заплатив 350 доларів, а потім ще чотири тисячі доларів уклав, щоб до пуття її довести. Маю ще Lanos і Suzuki. "Запорожець" - це для душі. Настрій поганий - досить подивитися старі фото з ним, відеозаписи. А якщо сів за кермо - миттєво все змінюється.

Серйозні поломки були двічі, тріскала піввісь. "Горбатий" - дуже розумна машина. Якщо й ламається, то не далі, як за кілометр від дому. Щоб поломка застала в дорозі - такого ніколи не було.

Даїшники зупиняють постійно, але не штрафують. Доки один говорить, інший із "Візиром" біжить. Каже: "Фотоапарата немає, то так зніму". Син якось їхав під 130. Засікли радаром, зупинили. Як побачили машину, то посміялися й відпустили.

Євген БАЛЬВА, 81 рік, колишній токар, живе з дружиною:

- Першого "горбатого" купив 1963 року. Щоліта їздили в Крим, Одесу. Зносився, то років 30 тому придбав нового. Тоді коштував 2200 рублів.

Шини мав літні, занесло - і з траси на обочину. Разів зо два прокрутився

Щовесни роблю профілактичний ремонт і можу цілий рік їздити. Не ламався ні разу. Скільки проїхав - не знаю. Лічильник уже не одне коло намотав. Я й не стежу за тим.

Чотири роки тому взимку перекинувся. Їхали в Сколе з фан-клубом, везли дітям подарунки. Шини мав літні, занесло - і з траси на обочину. Разів зо два прокрутився. Ззаду грузовик їхав, поставили на колеса, затягли в гараж. Трохи підрихтував - і далі їздив.

Назар БІДНИК, 25 років, приватний підприємець, неодружений:

Маю Toyot'у й "горбатого". Перша на кожен день, "горбатий" - парадна машина. Коли востаннє були в Криму, зустріли британця на Ferrari. Він фоткав нас, а ми його. Бо для нього наш "запорожець" - екзотика.

Купив "горбатого" з товаришем у Чернівцях. Власник пригнав її з Молдови, таксував. Машина була доволі вбита. Їхали до Львова 12 годин зі швидкістю не більше 40 кілометрів на годину - боялися, що розпадеться на ходу.

Шок був, коли вперше відвіз на техобслуговування. Машину перевернули руками набік і підперли колесом.

Найбільше їхали в ній п'ятеро чоловік і пес, ротвейлер. Зовні вона здається маленькою. Але в мене зріст метр дев'яносто чотири - і жодного дискомфорту. Крісло назад відсунув і їдеш собі. Кілька разів ночував у машині. Снилися "запорожці".

Якось на кордоні поляки попросили показати багажник. Я йду вперед, а вони за звичкою назад. Ну, я за ними. Відкрив - там мотор. Була німа пауза секунд із 10. Потім зрозуміли, в чому справа, посміялися і відпустили. У багажник так і не дивилися.

Оксана НАКОНЕЧНА, 28 років, психотерапевт, незаміжня:

- У нашої сім'ї є знайомий дядя Ваня. Коли я була мала, влітку постійно возив нас на озеро своїм "запорожцем". Тому для мене ця машина асоціюється з дитинством. Торік ударилася в ностальгію - захотіла купити собі "горбатого". Дядя Ваня продавати не хотів - ламався довго, що сам поїздити хоче. У Львові теж ніде не знайдеш - усі добрі машини миттєво розкуповують члени фан-клубу. Знайшла через інтернет-оголошення аж у Вінниці.

Машину купила в листопаді, а на права здала тільки в грудні. У перший же день поспілкувалася з ДАІ. На вулиці Городоцькій і бувалий розгубитися може, а я тим більше. Виїхала на зустрічну, швиденько тормознула. За мить - даїшники. Почала бити на жалість: "Тільки ж сіла за кермо". Відпустили.

Коли перереєстровувала, в ДАІ запитують: "Як думаєте, скільки у вас посадочних місць?" Прикинула, кажу: "Згрубша, чотири". Він сміється: "А написано п'ять". Але потім і шестеро в ній їздили.

Ігор МИДЛИК, 54 роки, колишній оператор ЕОМ, одружений:

- "Горбатого" придбав на початку 1990-х. Жінка здала на права, просила купити їй машину. "Жигулів" тоді багато було, а "запорожця" не мав ніхто. Віддав за нього 600 рублів. Крісло від "жигуля" тоді коштувало 400.

Жив тоді в місті Шевченко в Казахстані. Коли Союз розпався, переїхав до Львова. Щоб перевезти "запорожця", замовив вагон у поїзді. Бо треба було 300 кілометрів через степ їхати, доки дістанешся нормальної дороги. Не ризикнув.

Лічильник то працює, то ні. Якось побачив, що крутиться назад. Розібрав - якась шестерня не туди стала. Зараз маю ще одного "горбатого". Хочу поставити на нього мотор від Mercedes'а, а цього продам.

Якось у Польщі підійшов кореспондент радіо, розпитав про машину. Потім просить: "Заведіть мотор, хочу записати". Я завів, він під трубу диктофон пхає, записує. Просить: "Газани". Я газанув. Він: "Ще! Ще!" Я як газанув, тільки чую: "Та-та-та" - колінвал тріснув.

Два місяці тому катав нашого мера навколо ратуші. Пропонував йому купити машину для міської ради. Відмовився. Каже, багато бензину бере.