Дарувати живі квіти французи вважають поганим тоном

На півдні Франції відчутний вплив Іспанії та Італії – люди низькі, коренасті, смаглявіші й мають темніше волосся ніж ліонці чи парижани. Звук "р" вимовляють без ґрасування. ­Люблять жартувати, що іспанська – це коли до кожного французького слова додавати літеру "о". А італійська – коли ще й сильно розмахувати руками.

Хтось із великих сказав: "Як можна керувати країною, де 365 видів сирів?" Насправді на півдні Франції сирів значно більше. У магазині кілограм будь-якого коштує 20 євро.

Вечеря в ресторані триває близько 3 годин. Спочатку подають аперитив – вино із солоними горішками, крекерами чи печивом, подібним до чипсів. На перше приносять салат чи суп, потім основну страву – з риби або м'яса. Після 20-хвилинної паузи подають сир із вином. Часто ще – зелений салат, заправлений соусом бальзаміко, і мариновану цибулю. Під сири з блакитною пліснявою, що мають насичений смак, п'ють сухе червоне вино, під легкі сири – біле.

Чайові залишати необов'язково.

У містечку Пезена були в ресторані на сім столиків. У п'ятничний вечір і на вихідних вільних столиків немає. Їх замовляють за два-три тижні. Там спробували рибний суп буйабес. Раніше цю страву готували марсельські бідняки із залишків риби. Зараз суп варять із десяти видів риби, додають помідори, цибулю, фенхель, апельсинову цедру, шафран і прянощі. Він має дуже сильний рибний і пряний смак. Подають із крутонами під часниковим майонезом. Булочки мастять майонезом і вмочають у суп.

В ексклюзивних магазинах "Шоколатьє", які є в кожному містечку на півдні, 100 грамів шоколадних трюфелів коштують 6 євро.

У гості заведено запізнюватися. Якщо запрошують на восьму вечора, варто прийти за 15 хвилин до дев'ятої. ­Поганим тоном вважають дарувати господині живі квіти. Знайомі казали: "Якщо принесеш букет, треба шукати для них вазу, бігти по воду. Це завжди зайвий клопіт".

Іспанська – це коли до кожного французького слова додавати літеру "о". А італійська – коли ще й сильно розмахувати руками

Пляшка вина коштує 7-8 євро. Але у тих, хто його виробляє, купити можна вдвічі дешевше.

Хліб не такої правильної форми, як у нас. Булочки виглядають, наче шмат тіста – як-небудь відірвали й кинули в піч. Чорного хліба взагалі немає.

Воду п'ють з-під крана. Таку подають навіть у дорогих ресторанах у ­скляних пляшках. Вона не має смаку й запаху хлору. В магазинах уся питна вода ­негазована.

Один із нас два тижні в Руссільйоні працював на зборі винограду. Робочий день – 7 годин: з п'ятої ранку до десятої і 2 години після заходу сонця. Розраховувалися щодня, платили готівкою.

Французи рідко переходять на англійську, хоч і знають її. Працівник готелю вдаватиме, що не розуміє англійською key – ключ, і не дасть ключа, доки не вимовите це слово французькою.

Чоловіки часто знайомляться з жінкам на вулиці й одразу запрошують у ресторан. Це вважають гарним тоном. Розраховуються чоловіки. Гаманець жінки називають "порт-моне" – гаманець для копійок, чоловічий "порт офой" – гаманець для купюр. Але це змінюється. Подружні пари, яких я знаю, мають окремі рахунки в банках і обоє гарно заробляють.

Супермаркети винесені за межі міста, щоб не псували архітектуру. Туди їдуть машиною і закуповують продукти на тиждень. Вибір величезний, різновиди сиру камамбер займають цілий стелаж. До кас у черзі стоять по троє-четверо покупців. Чекати доводиться довго, бо в кожного – по два візки продуктів.

Можна легко орендувати автомобіль. Нас троє їхали на задньому ­сидінні. ­Колега-француз попередив, щоб усі пристебнулися ременями безпеки. Інакше оштрафують на 90 євро.

На півдні немає будинків вищих за 20 метрів. Часто біля них стоять різно­кольорові пакети для сміття. У білі складають папір, у жовті – харчові залишки, в червоні – пластик і скло. Їх прибирають раз на тиждень.

У місті Монтельє, де народилися Франсуа Рабле і Шарль Перро, є вулиця Червоної Шапочки. На ній у двоповерховому будинку XV століття живе моя подруга. Нагору ведуть вузенькі круті сходи. Стеля така низька, що при зрості 1,70 метра впираєшся головою.

Робочий день – сім годин: з п'ятої ранку до десятої і дві години після заходу сонця

У Марселі мирно вживаються араби, африканці, вірмени. Африканські жінки носять довгі сукні яскравих кольорів і замотують голови великим відрізом тканини, арабські чоловіки одягають довгі льняні туніки. В цьому місті готують страви усіх народів світу. Як повечеряєш у кількох ресторанах, то здається, що побував у кількох країнах.

Після революції 1917-го до Ніцци емігрувало багато російської аристократії. Якось пішов на пляж і почув, як дві жінки років за 70 говорять російською. Вони вживали багато слів, що вже вийшли з ужитку. Аристократичні манери залишилися: жінки високо тримали голови, говорили повільно і простягали руки для поцілунків. Емігранти в третьому коліні не спілкуються з росіянами й українцями, які зараз купують віл­ли в Ніцці. Нам пояснили: "Ми їх не розуміємо, у нас інші пріоритети й цінності. Для нас гроші були засобом, а для них стали метою".

На узбережжі влаштовують безкінечні вуличні дійства, концерти. ­Виступають професійні музиканти, яким платять із міського ­бюджету. ­Роблять це для збільшення потоку ­туристів. Грають п'ятеро-шестеро музикантів, а навколо танцюють і підспівують по півтори сотні людей.

Щороку 21 серпня в Ніцці влаштовують феєрверк-шоу. Півгодини запускають шикарні феєрверки в різних кінцях міста. Багато туристів приїздять заради цього, бо більше такого ніде не побачиш.

У Граасі пахне лавандою і трояндами. У передмісті починаються плантації рослин, з яких добувають ефірні олії для парфумерних фабрик. Їх близько 40, але відвідати можна тільки три. Екскурсоводи показують, як створюють аромати. Парфуми на 30 відсотків дешевші, ніж в інших регіонах Франції.

Француженки надають перевагу простим ароматам. Часто – з одним запахом: лимона, хвої чи лаванди.

Купалися в Атлантичному океані. Нас попередили, щоб вдягли не плавки, а звичайні сімейки. Бо сприймуть за геїв.

О четвертій ранку сотні рибалок на невеличких човнах виходять у Середземне море. Повертаються за 2–3 години і несуть улов на базар. Там купують рибу для ресторанів. У Франції не готують страв із заморожених продуктів. З продавцями-французами не торгуються, бо вони не скидають ціни. Араби можуть віддати на 1–2 євро дешевше.

Бачила, як турист із рюкзаком щось фотографував на пішохідному переході. На дорозі стояв Porsche. Водій ­чекав, доки турист дофотографує, – без сигналів, роздратування.

Маршрутних таксі немає, курсують тільки трамваї та автобуси. ­Трамваї – безшумні, ходять з інтервалом у 5–10 хвилин. Квитки краще купувати в кіосках на зупинці, бо у водія вдвічі дорожчі.

Зарплати на півдні Франції дещо вищі, ніж в інших регіонах. У середньому отримують 2–3 тисячі євро на місяць.

Після досягнення повноліття діти залишають батьківські домівки, приїздять у гості лише на свята. ­Батьки мого нареченого живуть у Франції, він – у Німеччині, його сестра – в Італії, а брат – у США.

×