Кажуть, на Росії може бути щось на зразок нашого Майдану. А може й не бути. За великим рахунком мені байдуже. Хіба що цікаво послухати, що віщає про це на "Ехє Маскви" блискучий команч Нєвзоров. Хоча й без нього зрозуміло: російський "автозак" і далі штовхатимуть у бік Акатуя й приїска "Холодного". Якщо ж розвернути його на Захід, автозак вмить перетворюється на танк або БТР.
Тут би зі своїм розібратися. З Майданом, маю на увазі. Питання навіть не в тому, чи він був узагалі й куди подівся. Був. Розійшлися. Народ не може постійно стояти в героїчній позі. Питання в іншому. Скажімо: кому Майдан делегував свої повноваження? Яка партія, які люди представляють інтереси Майдану якщо не у владі, то в політиці? Ні-ні, я пам'ятаю, як на якомусь місяці мітингових стоянь і притоптувань ці питання почали пульсувати в мізках. Бо не сприймати ж було всерйоз трійцю, яка день у день викаблучувалася на подіумі. І як великодушно одвітствували більшість сусідів, які стояли плече до плеча, – мовляв, лідера породить сам майданний процес. А структура? Так вона взагалі не потрібна. В час соціальних мереж це помоховілий анахронізм. "Можна взагалі розходитися по домівках, – як віщав один мій приятель, досить відома постать у мистецькій тусовці. – Майдан – це не точка на мапі міста. Він – у серці, в душі". Ну звісно-звісно, навіть не посперечаєшся.
Воно, зрештою, інакше й бути не могло. Якщо 30 років громада мовчки чухала чуби, не впливаючи на жодні варіанти власного ж розвитку, то за кілька мітингових місяців нічого не зміниться. Навіть попри ноти високого героїзму. Тепер і претензій, окрім себе, ні до кого не викотиш, навіть до нинішньої влади. Що з неї взяти. Зараз узагалі не зрозуміло, чи вона існує, та українська влада, як і українська політика. Є групи осіб із меткими очицями, якісь "кварталівські", "коломойські", "аваковські", "медведчуківські", ще там хтось. От вони точно є. Всі важелі управління, всі ресурси – в їхніх руках, і в руках тих, хто за ними. А мільйонів людей, з майданом у душі чи без оного, в цих реаліях просто не існує. Станцію ж Майдан, як дехто впевнений, давно проїхано. А якщо й ні, то не буде зупинок. Принаймні двері вже точно не відчинятимуться.
Поза тим питання лишаються, і повз них не прошмигнути на швидкості. Від них уже не відволічуть фокуси клоунів-політиків. Їх не заглушити сиренами й грюкотом поліційних чобіт і кийків. Мітинговими криками "слава" й "ганьба", до речі, теж. Питання ці не можуть лишитися без відповіді. Й давати їх, а тим більше вирішувати, доведеться саме тут, а не деінде. Від цього залежить саме існування України. То до чого нам чужий "автозак"? Хай собі їде, куди хоче. В Пєнзу´.
2 
1
Комментарии