"Українська стратегія Гройсмана" – фіксуєш і ще якийсь час провертаєш у свідомості зміст слогана на білборді. І усміхаєшся розкішному оксюморону, що самосійно проріс із хаосу повсякдення. Ні-ні, не через те, що може прийти комусь у голову, – національності й прізвища тут ні до чого, жодних "ізмів". Гарячий сніг якраз у згадці про стратегію, та й не абияку, а саме таку екзотичну, як українська.
Стратегію, направду, ще доведеться пошукати, а ось від стратегів аж рябить в очах. "ЗЕ"-кандидати, як чортики з табакерки, стрибають з агітаційних яток на зупинках і стихійних ринках, змішуючись із руколою й петрушкою. "Треба діяти", – роняє між виборчий тлум білосніжна лідерка "сердечної" партії, чия майже піввікова політдіяльність згладжується фотошопом на картинці й відсутністю будь-яких зрушень у житті країни. "Довіряєш – голосуй", – проміниться полковник, ледь втомлений попередніми перемогами, кожна з яких вінчалася обіцянкою більше не повертатися в політику. Подає голос неголений шоу-біз, у надії відспівати якісь відсотки в преЗЕдента на Сході й екс-президента на Заході. Надійні й самопомічні львівський мер і його політсила теж тут. Ще якісь фізії, ще усміхаються, багатозначно зиркають із-під лоба, роздувають ніздрі, як троєщинський кандидат Береза. Або ще один, забув прізвище, гасло якого на величезному білборді запам'ятовується лаконічністю: "Без бла-бла". Не без бабла, уточнюю, бо величезний плакат займає чи не весь причілок висотки, а без порожніх розмов, без базару, тіпа, в натурі.
Хочеться, звичайно, цю всю братію, і впізнавано-піднабридлу, і з так званими новими обличчями, риторично запитати. Про що? Ну, хоча б про те, якими їм бачаться ціль і напрямки розвитку проекту незалежної України. Трішки конкретики. Обриси, так би мовити, майбуття. Без бачення яких перспективи вже зараз малюються вкрай похмурі. Сповзання в хаос. Чергова катастрофа. Але відповідь, переконаний, буде, як у тому анекдоті: мовляв, що ви нас такою дрібнотою відволікаєте – ми тут серйозними речами займаємося. Стратегуємо, пеемаш. Тобто за всім цим глобальним ідейним ступором проглядає єдина стратегема – власний добробут – незмінна й на всі часи визначальна. Про відвертих колаборантів, що медоточивлять за мир і життя, відклавши шибениці на потім, узагалі шкода мови.
Ще є, звісно, націоналісти, і навіть радикальні, і навіть об'єднані. То взагалі стратегічні хлопці, надто ж провідники. Якщо звести всі їхні стратегії в одне, лишається пряма, як лопата, теза: "Все тільки починається!" Бадьорими голосочками, оптимістично, після кожного чергового програшу. Якщо вже зовсім прос..грано все, з буддистською незворушністю додається: "Зберігаємо спокій і чистимо кулемет". Один діяч, в акурат після останніх президентських виборів, віщав: нічого, мовляв, лишається досвід УПА, і ми, в разі чого, підемо в наші ліси, в наші гори. Забуваючи, що в ХХІ столітті протистояння відбуваються насамперед не на берестецьких, а на інформаційних полях, де тому діячеві якраз і належалося б геройствувати, хоча б з огляду на чималу посаду, за службовим обов'язком.
А може, то лише світ стрімко змінюється, а в Україні час завмер? Котиться собі український віз, як завжди котився, плуганяться козаки-чумаки-чередники, курять люльку. Розпрягають, запрягають у похід із полуночі, потім, як водиться, знову до корчми гулять. Із сиром пироги там, ой гоп, мої гречаники, те-се. І так по колу, раз у раз, тільки якісь фізії з рекламних плакатів пропливають, змінюються й ряснішають на узбіччях. Та ще неухильно вкорочується український шлях – треба вже зовсім бути білбордною людиною, щоб не відчувати цього
2 
1
Комментарии