пятница, 01 марта 2019 16:05
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Карта

Скільки перейшло? Кожного дня по кілька разів дивлюся на інтерактивну карту переходів парафій РПЦ до ПЦУ. Щодень на мапі ряснішає зеленавих кружалець, за кожним з яких – релігійна громада, жива людська енергія, повернена в українське поле. Від кружалець вже аж ряхтить на заході й у центрі, звідти вони вкочуються на схід і південь, долають Дніпро, потроху озеленюючи Лівобережжя й підступаючи до чорноморсько-азовських хвиль.

Так, справді, навіть на Волині й Поділлі, регіонах, що є лідерами процесу переходу, російська "церькофь" має ще досить міцні позиції. Так, справді, можна радіти виходу численних парафій з-під московської юрисдикції на Галичині чи Поліссі, а можна й подивуватися, що на п'ятому році українсько-російської війни такі парафії взагалі там були – в регіонах, де ще жива пам'ять ОУН-УПА, де існували цілі повстанські республіки, як то Колківська чи Олевська, де… Та що там казати. Але все одно радієш, бо краще пізно, ніж ніколи. Як не радіти, якщо кожного дня з-під похмурого тиньку московської синодальщини раз по раз проступають барви української традиції, змахується кисла капуста з візантійських святоотецьких борід і, зрештою, крок по кроку відбувається ампутація "русскава міра", а наші люди вертаються до самих себе? Це неймовірної ваги процес, і його значення важко переоцінити, хто б що не говорив.

До слова: наші люди – то таки наші люди. Їм важко вгодити, в усьому. Навіть серед прихильників автокефальної помісної церкви нема-нема та й зринуть вікопомно важливі претензії: то єпітрахиль із фелоном не того кольору, то назва новопосталої церкви не влаштовує, то ще щось не так. А дехто взагалі пускається у просторікування про "політичний томос-тур" і "передвиборчий піар" – за мішком під оком не розрізняючи всього обличчя, за спогляданням зернини не в змозі вхопити в погляд огрому поля.

Що характерно, з того боку, "за порєбріком", якраз ситуацію з томосом і українською автокефалією добре розуміють і усвідомлюють. Для порядку вони бадьоряться, зображуючи впевненість і навіть недбалість, – мовляв, нам не те що ваше украінскоє православіє до п'яти, нам і сам Вселенський патріархат не авторитет, це просто якесь стамбульське непорозуміння. Письмак-пропагандист, полум'яний пузан-Прохан вже й вихід знайшов на випадок заляльковування-окуклювання Росії від усього православного світу. Нащо нам, рускім, каже, той Афон – подумаєш, вєліко-дєло! – у нас є Валаам, а на нашей Псковщінє каженний цвєток, каженний камєнь свєтіцца фаворскім, пеемаш, свєтом! Але то бадьорість про людське око, показна. Насправді в них там киплять звивини – аж патріарший куколь і кашкети з кокардами ворушаться під час засідань ради нацбезпеки. В моменти відвертості, скажімо, з одного жвавого літерата, що мигтить лисиною й норовисто перебирає ніжками чи не на всіх російських пропагандистських ток-шоу, раптом сповзає самовдоволеність і осклівають балухаті очі: "Ані нас пєрєіґралі… Ета катастрофа!"

І це той рідкісний випадок, коли йому не хочеться заперечувати. Усе він правильно розуміє, той захарушка. І не він один. Від тих зелених кружалець-пігулок гіркне в багатьох імперських ротах і зводить їхні спеціальної конструкції щелепи. Одужання, правда, поки що не спостерігається, але то вже таке.

Нам своє робить. І просуватися картою далі

Сейчас вы читаете новость «Карта». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі