Де вона?

"Кому вірити? Вірте Україні!" – помуркує телевізійний чорнобровець у краватці й водить носом-дзьобиком. Владні штандарти і герб за його спиною натякають, що Україна десь тут і є. В цьому чоловікові з набриженим чолом і рухами папужки. Може, вона в його соратниках, які нишкнуть неподалік. Ось, вигулькнуть із-за прапора, розсунувши масними посмішками неголені щоки. І теж щось говоритимуть. Від імені України, певна річ. І їм теж, слід розуміти, належиться вірити.

Говорять державці, говорять політики, провладні й опозиційні. Складну структуру реальності нетямущому обивателеві пояснюють проникливі політологи й меткі пропагандисти. Віщають журналісти, діляться прогнозами лідери думок і "моральні авторитети". Не відстають фейсбучні диванні експерти. Словесна завірюха така густа, що за нею не проглянути жодних Україн, а сутності трансформуються в щось протилежне. До них узагалі практично не продертися. Зрештою, вигадки – навіть у прогнозах синоптиків.

У мовленнєвий сумбур усе сильніше вплітаються гул літаків і брязкання танкових траків. Як то воно буде? Нападе азіопський недорейх чи, зважаючи на реакцію світу, все ж не наважиться? Як діятиме українська влада, колективне обличчя якої зберігає підозрілий спокій, проте очі бігають ще підозріліше? Не поступиться й дещицею національних інтересів чи в сутіні "нормандських" або яких інших форматів прийме умови ворога? Колеги Захарченка й Мотороли таксуватимуть у Костромі й спиватимуться в Чебоксарах чи засядуть в українському парламенті?

Туман навколополітичної балаканини, здобрений димками польових кухонь і розігрітих моторів, згущується і стає непроглядно-тривожним. Можна й справді розгубитися, запанікувати. Щоправда, якщо вдивитися в непроглядь, орієнтири обов'язково проступлять. Харківський дядько, котрий чистою слобожанською мовою пояснює, що в разі чого візьме автомат і піде стріляти в "запорєбріков". Волонтерська валка в полях. Мотивоване українське військо, навіть без п'яти тисяч касок, обіцяних німецьким урядом, але з "Джавеліном" на плечі. Обрис Чернечої. Рядок Стуса. Достатньо і для знання, й для віри.