Збоку дивлячись на Автандила, навряд чи запідозриш якусь грузинськість. Русявий, світлоокий. Трохи навіть на Жванецького схожий. Але це поки Авто мовчить.

– Пашя, приєжяй – віно бєлоє сдзєляль. Раньше красний біль, но он у мєня давлєніє паднімаєт…

Трохи Жванецького таки лишається. Бо смішно. Грузини, що постійно виникають довкола Авта, в чомусь схожі на нього. Як один безладні. Неуспішні в генделі, попри загальний стереотип і численні спроби. Останній бізнес Авта нагадує про себе в гаражі мішками неспроданого цукру. Ще було борошно. Сталеварський період пропускаємо, бо тривав усього два місяці. Перед тим торгував спортивними костюмами на базарі. Ще раніше – ­чеканками, як учень Коба Гурулі. А ще…

– Торговля – такоє дзєло, – зітхає Авто й наливає вина. – Єслі ума нє імєль…

Є й інші, мабуть, але ті біля Авта не затримуються. Дивлячись на них, ще задовго до президентських дружб, зміцнився на думці, що немає народу ближчого. Із неслов'янських принаймні. Хоча декого зі слов'ян я, наприклад, уявляю мало, яких-небудь небачених словенців. А грузинів уявляю. Навіть вивчив азбуку, і картвели, що групувалися довкола Ґірсамії, хліборіза з військового містечка, цокали схвально язиками. Тепер, правда, забув. "За ненадобностью", як писали на плакатах у Криму про потребу відмінити українську мову.

Автандил грузинську пам'ятає. Хоча в Україні вже років сорок й одружений зі Свєтою, етнічну ідентичність якої визначити важко. Діти від грузинськості мають хіба імена – Дато і Вахо. Коли я підколюю його, називаючи "совком", виправдовується:

– Сни мнє грузінскіє сняцца…

За СССР він іноді зітхає, нарікаючи на дійсність. Але й поважніші люди хочуть правити як Сталін, а жити як Пшонка, і нічого. Син Автандила, програміст, живе в Штатах, до речі. Другий – у Німеччині. Вони вже не совки, а громадяни світу, хоча, чесно кажучи, між цим є щось спільне. Допомагають батькам, і недавно Авто змінив роздовбану "Волгу" на Mersedes. Збоку, на капоті, лишилася дірочка, де був прапор – купив у іспанського посла в Києві. Хоча продовжує зітхати:

– Памєняль би, но нікто не хочет. Обжорлівий машіна.

А недавно аж посварилися. Я радісно почав перераховувати грузинів, що стали владою в Україні: Ґія Ґецадзе-Джаба Ебанідзе-Ґеорґій Циклаурі-Хатія Шелія. Скоромовкою, аж здалося, що говорю грузинською.

– Безатвецтвєниє люді, – зітхнув Авто. – Пріютіліс у таких же безатвецтвєних.

Передзвонював потім:

– Ізвіні… Но помнішь, как мєня мучілі в пасольствє? Гражьданства не видавалі годамі.

Це правда, трохи не від Звіада до Міхо, а без громадянства він не міг продати квартиру покійних батьків у Тбілісі.

– Іосєліані тожє… – бурчить Авто. – Всьо ломаль, развалілся всьо, і та фірма, гдє я чіслілься, даже трудавая кніжка патєрялься, тепєр пенсія такая маленькая.

Політики я з Авто стараюся не торкатися. В усьому іншому – повна злагода. Та й пам'ятаю, в кого займав на базарі у 1990-х десятку-другу. І хто возив мене по кладовищах і похоронних конторах, коли померла мати. І хто поміг, коли… Зрештою, хто дитинно кричить у слухавку:

– Прієжяй, пасидім-пагаварім!

– У тебе ж тиск, Авто.

– Ета фєврал-январ ана паднімаєцца. А вєсной – нармална…

×