Путін змушений буде піти достроково

У Росії після виборів до Державної думи відбулися масові протести. У суботу на Болотну площу в Москві вийшли до 50 тисяч людей із вимогою скасувати результати голосування, сфальсифікованого на користь партії "Єдина Росія" Путіна-Медведєва і провести нові чесні вибори. Наступний мітинг має відбутися 24 грудня

Станіслав БЄЛКОВСЬКИЙ, 38 років, директор московського Інституту національної стратегії:

– Уперше на політичній авансцені Росії з'явився пересічний громадянин, міський житель. Кілька тижнів тому він і не думав, що вийде на вулицю. Це було правом політичних опозиціонерів, налаштованих на агресію й конфлікт із правоохоронними органами. На мітинг на Болотній ­площі прийшов новий бренд Росії – освічений городянин, категорично налаштований проти режиму, який спирається на село й національні меншини.

Гадаю, кількість учасників наступного мітингу в Москві 24 грудня буде більшою. Бо люди впевнені, що жодного насилля над ними не буде. Тому прийдуть ті, хто побоялися зробити це минулої суботи.

Далі йтиме підготовка до президентських виборів. За рейтингу 35 відсотків Путіну дуже важко буде перемогти в першому турі. Фальсифікації стануть ще жорсткіші, ніж під час думських виборів. Це виведе на вулицю ще більше людей.

У Володимира Путіна нема власної політичної еліти. Він завжди спирався на підтримку міського жителя, середнього ­класу, який сформувався під час його правління. Тому ще два президентські терміни він не пробуде – максимум шість років. 2018­го нікому буде забезпечити йому перемогу в другому турі.

Але найвірогідніший сценарій, за якого Путін змушений буде піти достроково. Після цього Росія перейде до парламентської республіки. Треба скасувати систему, коли все залежить від однієї людини. Хоча в росіян завжди правив цар, але в їхньому менталітеті відбуваються якісні зміни. Путін зробив багато для дискредитації верховної влади в країні. Надії, що покладали на нього громадяни, погодившись надати йому безмежну владу, не виправдалися. І питання не в тому, хто правитиме, а чи буде в Росії прозора система влади, яку контролюватиме народ. Тільки тоді вона буде відповідальна перед громадянами. Це розуміння приходить до пересічного ­росіянина.

Леонід РАДЗІХОВСЬКИЙ,  57 років, журналіст радіостанції "Эхо Москвы":

– В Україні помаранчеву революцію організувала одна з партій, яка говорила, що в нашого кандидата вкрали голоси". У Росії такого нема. Комуністи, Жириновський, "Справедлива Росія" взагалі мовчать. Їх цілком влаштовує ситуація. Вони в Думі, владу захоплювати не збираються.

Без політичної волі революцій не буває. Поки що бачимо громадський протест психологічного, естетичного й морального характеру. Росіянам набридли Путін і Медведєв, телевізійна брехня, переслідування людей. Якщо настрої мітингувати наростатимуть, владі доведеться міняти телевізійну політику, давати більш об'єк­тивну інформацію, зробити так, щоб лідери країни не стовбичили на екрані 24 години на добу. Стати менш самовдоволеною й нахабною, припинити говорити, яка вона прекрасна, Богом дана та як ощасливила росіян.

Результатів парламентських виборів ­ніхто не скасовуватиме. А президентські перегони вже запущені, 17 грудня закінчиться реєстрація кандидатів. ­Путіну протистоятимуть хіба що лідери парламентських партій та Едуард Лимонов (голова націонал­більшовицької партії "Інша Росія". – "Країна"). Усі вони йому не суперники. За нинішньої виборчої системи росіяни оберуть Путіна, хоч і без будь­якої любові, віри й надії.

Режим Путіна внутрішньо згнив. Він не має авториту і підтримки ні ліберальної, ні націоналістичної частин суспільства. Його підтримують бюджетники, пенсіонери та кавказькі дотаційні регіони. Якщо надходження від нафти й газу зменшаться, ­режим упаде. А оскільки альтернативних лідерів нема, то буде хаос – гірший, ніж 1991­го. Тоді, за Єльцина, були певні ­надії. А зараз нема жодних позитивних гасел і надій.

В'ячеслав ІГРУНОВ,  63 роки, директор московського Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:

– Росія півтора десятиліття спала, поки не вибухнула. Від виступів на Болотній площі пішов зворотний відлік путінського режиму. Кремль не наважився застосувати силу, бо спроби придушення часто руйнують режим іще скоріше. Це випробували на собі багато політичних систем і держав. Тому вирішили випустити пару. Крім того, придушення протестів призводить до падіння на Російській фондовій біржі. Збільшується відтік капіталу за кордон. А наші міністри – великі власники, вони на цьому втрачають мільярди.

Протести революції не спричинять, але консолідуватимуть громадські рухи. ­Виступи стануть регулярні – не тільки в Москві і з різних приводів. На президентські вибори вони суттєво не вплинуть. Путін переможе, хоч, можливо, і не в першому турі. Якщо ж улаштують масштабні фальсифікації, то протести посиляться. Коли Путін після обрання президентом спробує закріпитися при владі за допомогою нового курсу, то нічого хорошого в ­Росії не буде. Реформи, якщо президент зважиться на них, прискорять розбалансування режиму. Ситуація в країні нагадуватиме СРСР 1990 року, напередодні розвалу.

Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ, 34 роки, експерт Інституту міжнародних відносин Варшавського університету:

– "кольорові революції" вдавалися, оскільки мали чітких опозиційних лідерів. Українці, скажімо, готувалися до помаранчевої революції чотири роки – спочатку "Україна без Кучми", тоді перемога на парламентських виборах, формування сильної опозиції та зміна влади 2004­го. У Росії цього ще нема. Протести є лише кроком до громадянського суспільства, який навряд чи призведе до кардинальних змін у країні найближчим часом.

Скажімо, оголошення нових виборів, чого домагаються опозиціонери. Влада на це може відреагувати символічним покаранням кількох урядовців, когось із виборчої комісії чи відповідальних на місцевому рівні. Пожертвує певними функціонерами, які надто ретельно вкидали додаткові бюлетені в урни. Якщо ж фасадні зміни вулицю не заспокоять, то її розганятимуть силою.

Дехто з експертів каже, що замість Путіна можуть прийти ще радикальніші, мало не фашистські політики. Подібний момент був одразу після Другої світової війни: у західних країнах дуже переймалися, що буде з Радянським Союзом, коли не стане Сталіна. Це довголітня тенденція – остерігатися, боятися будь­яких змін у Росії. Хоча дестабілізація Росії – це зовсім не загроза ні для Євросоюзу, ні для України. Краще вже нестабільність, аніж ситуація, коли всі погоджуються, що без Путіна буде ще гірше. Обирати менше зло – апріорі неправильно.

Яна КОБЗОВА,  28 років, експерт лондонської Європейської ради міжнародних відносин:

– У багатьох регіонах Путіна досі підтримують більшість росіян. Хай і не 85 відсотків, як було колись.

По-­друге, він має гроші, аби купити прихильність.

По­-третє, Путін – майстер криз. Він використав війну в Чечні ще на початку свого президентства, представивши себе як захисника країни. Потім скористався з протидії олігархів – і представив себе захисником народу проти поганих багатіїв. Будь­яка криза лише додавала Путіну очок.

Російська опозиція не має лідерів. Не мають їх і протестувальники, зібрані з дуже різних політичних і громадянських сил, часто протилежних за переконаннями. Проте у Єгипті теж не було лідерів – але тамтешній владі це не допомогло.

Протестувальниця вийшла мітинг із саморобним плакатом – під портретами Володимира Путіна й Дмитра Медведєва написала: "Де грішно, а їм смішно"

×