– Ви ж нас не обманете? – заглянула в очі Ольга Іванівна. – Не завагітнієте?
Моя подруга Оксана торік нарешті знайшла бажану роботу в бюро перекладів Львова. Знає три мови, стажувалася в США та Німеччині. Перед тим білява директорка запросила в кабінет.
– Оксано, вам 29 років, ви – заміжня, але не маєте дітей, – почала Ольга Іванівна. – Рано чи пізно захочете. За законом, нам декретні треба платити, відпускні, місце тримати. Щоб навчити нову людину тонкощів роботи, не один місяць піде. Нам це не вигідно. Ми вас беремо, якщо підпишете заяву, що в разі вагітності звільняєтесь за власним бажанням без претензій до працедавця.
Оксана підписала, бо втомилася сидіти без роботи, а дитину з чоловіком безуспішно намагалися зачати вже три роки. За чотири місяці несподівано завагітніла. Чоловік був щасливий, батьки плакали на радощах і ставили свічки в церкві.
А Ольга Іванівна обурилася.
– Ти ж мені обіцяла, папери підписувала, а тепер отак? Та ж у тебе замовлень на рік наперед назбиралося. Ніхто, крім тебе, не впорається.
Начальниця попросила все закінчити. Оксана пішла в офіційний декрет на восьмому місяці.
– Місце тобі притримаю, – зітхнула Ольга Іванівна. – Але лише один рік. І ніяких більше дітей, обіцяєш?
Комментарии
9