"Ще не купила сухого пального, хорошої тушківки й таких шампунів, щоб голову мити без води, – пише знайома Віка. Пропонує сходити в супермаркет. – Треба б ще хороші пластирі. Ноги з незвички можуть понатиратися. Хто його знає, куди з дітьми доведеться йти".
Вдома показує свій тривожний рюкзак. Ледве можемо його підняти. Поклала туди дві 2-літрові пляшки води, пів літра горілки – промивати рани – і три банки консервованої каші. На двох маємо чотирьох дітей. Найстаршій – 10 років. Наймолодшому – 1,5. Питає, що братиму з дитячих ліків, бо в неї вже немає місця.
– Як доведеться йти, малюки швидко втомляться. А ти з таким рюкзаком і дітьми на руках упадеш на ніс, – кажу.
Віка сердиться, бо завжди нагадую про найважчий сценарій. Так вирішили дати її електромобілю спокій, щоб не опинитися взимку серед поля в незарядженій машині. В обох чоловіки – військові. Живемо поряд. Домовилися, як координуватимемося за потреби.
– Мій Саша піде в магазин і все докупить. Роздамо ще дітям по рюкзачку. Краще мати зайве, ніж потім бракуватиме потрібного.
Ввечері телефонує, щоб терміново забігла. Питаю, чи нести свій рюкзак звірити.
– Дай спокій торбам. Саша і мій розібрав, бо важив 16 кілограмів. Замість шампунів і пального купив доброго вина.
2 
1
Комментарии
1