"Тут усі такі уважні. Медсестри розважають малу, допомагають їздити у кафе, викликають таксі", – пише знайома.

Вона у Берліні лікувала доньку від раку. Два тижні тому медики сказали, що надії немає, але запропонували паліативну допомогу зі знижкою.

"Зранку до нас заходить лікар. Щодня беруть аналізи. За це Олі дарують якусь дрібничку, хоч вона вже й так ні голок, ні крові не боїться. Потім ідемо обідати в місто і повертаємося, щоб зробити укол. Обезболюють поки що не наркотиками. Лікарі стежать за тим, щоб якнайдовше не давати нічого сильного. Раз на кілька днів приходять клоуни, волонтери. Для дітей на паліативі влаштовують свята із солодощами".

Знайома живе в орендованій квартирі за 200 метрів від клініки. Якщо оплатити курс лікування одразу, вона допомагає отримати знижку на оренду помешкання і трохи менше бере за перекладача.

У якому банку ще взяти кредит?

"Де б в Україні до нас так ставилися? Там в одного лікаря 10 палат, він на тебе і хвилини не має. Тут лікар перед тим, як сказати мені, що все дуже погано, кликав медсестру із заспокійливим, хоч я була готова до цього. Мала в Ужгороді білих халатів боялася, а тут чекає, коли він зайде до нас".

Мирослав, Олин батько, бачить усе з іншого боку. Він оплачує лікування.

–?Я не знаю, в якому банку ще взяти кредит. Гроші в людей попросив наперед, хоч роботу ще й не починав.

Він кладе плитку.

– ?Можеш дізнатися, де б нам допомогли зібрати кошти на паліатив? Фонди не дуже хочуть мати справу з хворими без надії. Німці сказали: ті гроші, які ми мали, закінчуються. Вистачить іще десь на тиждень. Тоді нас силоміць випишуть. У борг більше не лікують, бо родичі двох пацієнтів з України не розрахувалися.

×