На стелажі прогнулася полиця. Книжки запхано в три ряди, і ще й брошури в усі щілини. Вирішую залишати класику, казки для доньки й рецепти, бо мама зібрала непогану колекцію. Решту – переважно сучасну українську літературу – збираю в пакет і відношу в районну бібліотеку.

– Ми вже рік не отримували нічого нового. А сучасна молодь не хоче читати Шевченка з Гоголем, – бідкається ­бібліотекарка. – Взагалі нічого не хоче читати. ­Добре, що їх сюди з технікуму примушують ходити. Можеш один залік не здавати, як візьмеш хоча б 10 книжок за семестр.

Удома на другій полиці знаходжу ще дві книжки Анатолія Дністрового і три Ірени Карпи. Тато віддає дещо зі своєї бібліотеки. Бабуся просить забрати зібрання Юліана Семенова. Набирається величезна сумка. Беру таксі, щоб дотягти її до міста.

Візьмеш 10 книжок за семестр – можеш один залік не здавати

– А, я тебе пам'ятаю, – зустрічає бібліотекарка. – Це ти притарабанила книжки з матюками. Добре, я їх проглянула й нікому не видала. А що було б, якби взяв хтось із читачів? Я навіть не хочу знати, як вони опинилися в тебе. Ще й підписані. Дитино, хто нормальний і психічно здоровий читатиме книжки з матюками? Якщо хто хоче матюків, то йде під "­Золоту ниву" пити пиво з бомжами. А сюди йдуть за культурним.

Бере тільки Юліана Семенова, бо там про Штірліца, і книжку "Омен" – бо по ній кіно зняли. ­Потім передумує:

– Ладно, залишай решту. Все одно хтось украв збірник Агати Крісті. На полиці тепер дірка. Має бути перевірка, а вони не люблять, коли на стелажах порожньо. Та й обкладинки красиві. Але щоб більше мені такого не несла.

×