– Дівчата, я вам не заплачу всієї суми. Ви цих грошей не заробили, – кажу рієлторкам, які підшукали нам хату.
Спершу наша співпраця складалася напрочуд добре: житло знайшли швидко, ціна влаштувала, місце теж. Рієлторок було дві: одну знайшла я, друга була її партнеркою, і саме вона мала в базі "об'єкт". Ми уклали договір. Прописали, коли з'їдуть власники, коли оформимо купівлю. Зазначили, що їхній гонорар становитиме 600 доларів.
Спершу почало непокоїти, що головна, старша пані, ніколи не передзвонювала. Коли вдавалося-таки додзвонитися, казала:
– Усе робиться, документи готуються. Я не можу говорити, інші клієнти на дроті.
Перед зустріччю з державним нотаріусом запитала, чи власник виписався з хати.
– Ой, ні, а йому прописатися нема де, – жалісно протягнула жінка.
– Тобто? Купувати житло з людьми? Тоді скасовую угоду.
– Добре-добре, випишеться, – запевнила вона.
– А довідки про відсутність заборгованості за комуналку він узяв?
– Я й забула. Візьмемо.
Ми попрощалися, але за пару годин вона передзвонила:
– Нотаріус не зможе нас прийняти, його кудись викликають. То що робитимемо?
– Гм. Міняти на іншого. Приватного.
Домовляюся про все сама. Дізнаюся, що угоду, умови якої пропонували мої рієлторки, могли визнати фіктивною. У гіршому разі я втратила б і гроші, і житло. У кращому – значно дорожче заплатила б за послуги і мусила би сплачувати податки впродовж року.
Після підписання угоди рієлторки чекають на гонорар. Але це вже справа честі: вони підставили нас. Не зі зла, через непрофесіоналізм. Даю 300 доларів і пояснюю, де вони налажали.
– Це буде їм уроком, – каже чоловік.
Одна з рієлторок дзвонить увечері. Каже, ми вчинили нечесно і додає:
– Це буде нам уроком, тепер 800 доларів із клієнтів братимемо
1 
1
Комментарии