В Україні нині мають місце процеси, так чи інакше притаманні двом попереднім авторитарним режимам - Кучми і Януковича. Це тривожні дзвінки, до яких суспільству варто поставитися дуже серйозно.
Насамперед, відбувається концентрація влади в одних руках – президента Порошенка. Він контролює вже більшість у парламенті та намагається наростити кількість лояльних депутатів методом батога та пряника. Президент має великий, часом вирішальний вплив на уряд. Керує місцевими держадміністраціями і прагне через хитромудрі нові положення у Конституції зберегти владу на місцях після суперечливої "децентралізації". Під Порошенком перебувають прокуратура, Служба безпеки, завжди готові прислужитися успадкована від Януковича судова система та міліція.
Вже доконаним фактом є небажання глави держави дослухатися до громадянського суспільства і брати до уваги настрої та думку людей, політичної опозиції. Це також типово для авторитарного стилю керівництва. Важливі рішення ухвалюють кулуарно, опонентів оголошують мало не "ворогами народу".
Очевидне прагнення до всевладдя супроводжується падінням популярності президента та політичних сил, які за ним стоять. Люди чудово бачать і розуміють, що крана якісно не змінюється і за цієї влади вже навряд чи зміниться. Оскільки Порошенко та його оточення вочевидь і не плекають планів щодо глибинних реформ, то ресурсу для збільшення підтримки в суспільстві не мають. Але падіння рейтингів та намагання захопити ще більше влади не можуть спокійно між собою співіснувати, обурення людей зростатиме. Влада або зупиняється, або намагається придушити дедалі потужнішу критику силою.
Політичні репресії вже розпочато. Поки що стосовно тих, кого Порошенко вважає на сьогодні найнебезпечнішими для себе: це націоналістичні та патріотичні рухи, активні люди, які були в перших лавах на Майдані і добровольцями на Донбасі. Репресії супроводжуються притаманним і для попереднього режиму свавіллям міліції, судів та прокуратури. Застосовується класичне вибіркове правосуддя, під яке потрапили за минулої влади Луценко та Тимошенко. Для опонентів влади застосовують арешти, людей із системи чи колишніх регіоналів випускають. Як декларував один з колишніх диктаторів: "Друзям все - ворогам закон".
"Друзі" президента і сам він сповна та без зайвої скромності користуються всіма фінансовими перевагами перебування при владі. Корупція залишається однією з найбільших загроз для державності. Однак це має ще один наслідок - масштабне хабарництво та беззаконня ведуть до виникнення у режиму панічного страху втратити владу. Нинішній саме перетинає цю небезпечну межу, а може і вже перетнув. І в Кучми, і в Януковича за цим слідувало логічне посилення репресій проти опонентів та подальше зміцнення авторитаризму. Ставали неможливими чесні вибори. Цього можна очікувати і тепер. Формальні елементи демократії, фасадних реформ чи свобод можуть стати лише декораціями для набагато потужніших авторитарних процесів.
Тож українське суспільство знову поступово опиняється в такій же небезпеці, як і за попередньої влади. В жодному разі не можна ставитися до загрози новітнього авторитаризму як до чогось малоймовірного. Кучма і Янукович приходили до влади у досить демократичній країні - і обом вдавалося швидко закрутити гайки. Порошенко діє зараз їхніми методами. В Україні прагнення до всевладдя завжди заводить у пастку, і нинішній президент не стане винятком. Однак може наразити на небезпеку не лише себе чи свою обслугу, а й суспільство та країну в цілому. Яким і так важко в умовах зовнішньої агресії та великої економічної скрути.
Комментарии
3