Місяць до Львівського міського соціального центру на вул. Кирилівській на ночівлю сходяться бездомні. Щовечора їх збирається 20–30 осіб.
Близько сьомої вечора 13 січня до приміщення колишнього медвитверезника поблизу стоянки для евакуйованих автомобілів ідуть дві жінки похилого віку у старих шубах. Одна з них — на милицях.
— Ой, швидше долізти б, відігрітися, — каже.
Усередині центру — чисто та тепло. Стіни пофарбовані у світлі кольори. Стоїть їдкий запах поту та немитих людських тіл. У просторій кімнаті розкладений чистий одяг.
— Притулок створили 2006 року, та лише цьогоріч бездомні можуть тут переночувати, — розповідає директор міського соціального центру Олександр Гресик, 50 років. — Усе фінансує міська рада. Та львів"яни не стоять осторонь: зносять одяг. Роздаємо його всім бездомним.
Бездомних обслуговують чотири соціальні працівники в марлевих пов"язках та гумових рукавицях. Підходять до кожного бомжа — з"ясовують прізвище, ім"я, розпитують про життя.
— Майже у всіх відсутні документи, — каже соціальний працівник 21-річна Олена Птуха. — Та й не кожен одразу правду скаже. У них — свій світ. Придумають якусь історію і свято в неї вірять.
Коли на вулиці низька температура, біля центру чергують машини "швидкої". До 50-річного бездомного Павла Косика викликають медиків: у нього обморожені руки, ноги, обличчя.
— Бомжував на бувшому спортивному комплексі "Спартак", — розповідає Павло в душовій кімнаті. — Мав ватне шерстяне одіяло — було ше півбіди. А то порвалося — і роби, шо хочеш. Мені віруючі обіцяли допомогти, півроку голову крутили — і шо? Нічо. Я, як і мій покійний батько, люблю на траві чи на лавочці прилягти. А то заснув, мороз ударив, устаю — руками й ногами рухати не можу.
Косик розповідає, що у Криму має власний будинок. Та без згоди молодшого брата не може там жити.
— То ж закон такий є. Знаєте? Увесь спадок переходить до наймолодшого, — вигадує.
Перед ночівлею бездомні знімають вбрання. Його складають у целофанові мішки, на які ставлять бірочки. Зранку їм повертають одяг. У бомжів вилучають гострі предмети, цигарки. У центрі не обслуговують людей напідпитку.
— Ми постійно проводимо дезінфекцію у приміщенні, — веде далі Птуха. — Слідкуємо, щоб у людей не свербіли голови.
Після вмивання йдуть вечеряти — у мисках окропом заливають макарони швидкого приготування "Мівіна".
— На Святвечір на столі стояли традиційні страви: кутя, пампушки, варенички, — говорить 48-річна Іванна Тихонька. Жінка готується до ночівлі. У кімнаті стоять шість ліжок без постілі. Бездомна накривається шубою.
— Хату мені спалили, — каже. — Хто? Я там знаю, хто. Мою доньку в Німеччині забили. Ми із чоловіком на дачі на вулиці Підголоско ночували. А там зимно. Нам сюди порадили звернутися. Тільки-но приїхали, як чоловік захворів. Його "швидка" забрала. Шо йому є? Не знаю.
— У нього епілепсія, — додає Олена Птуха.
Біля вікна тулиться 17-річна Тоня Буртава з Тернополя. Каже, навчається на кондитера в училищі селища Поморяни Золочівського району Львівщини. На час зимових канікул зачинили гуртожиток, тому дівчина опинилася на вулиці. Через конфлікт з батьком на свята не хотіла їхати додому.
— Матері ж у мене немає, — зітхає.
3 
1
Комментарии