– Слабак, – кажу собі зранку.

Без передиху зміг відтиснутися  лише 20 разів замість колишніх пів­сотні. І навздогін згадую батька. ­Коли він приїжджав із Півночі, любив вигнати на пробіжку чи облити відром крижаної криничної води.

– Це я не для себе, для онуків ­роблю, – сам, загартований боксер, сміявся з мого вереску.

З батькових подарунків зосталися тільки губна гармошка Hohner і боксерські рукавиці. Перша заіржавіла, другі припали пилом на довгі роки.

Останні дні ці спогади в мене чергуються з кадрами фільму "Смак іржі й кістки" – історія кохання боксера й жінки, що залишилась без ніг. Показали його на "Французькій весні". Це про цю картину виконавиця головної ролі Маріон Котіяр сказала: "Раніше постільні сцени в кіно були для мене суцільним пеклом. Але тут я була щаслива за свою героїню – коли вперше після нещастя вона відчула себе бажаною жінкою".

У темряві кінозалу чую чиєсь схлипування

На помах чергової спідниці герой може легко залишити подругу-інваліда саму на дискотеці, а 5-річного сина – ночувати в гаражі. Або віддати малого сестрі й на півроку податися в мандри.

Залишений на прогулянці в горах на мить без уваги, хлопчик провалюється під кригу. У відчаї батько руками розбиває лід і трощить усі кістки своїх чемпіонських кулаків. У лікарні крізь сльози освідчується тій, яку залишив саму в інвалідному візку. Хоча вона просто подзвонила спитати про сина. Поруч у темряві кінозалу чую чиєсь схлипування. У мене теж до горла клубок підступає. Перед очима – крига на затоці. Бачив її ще вчора, коли гуляв із власним ново­народженим сином у візочку.

Увечері біля дому зустрічаю звеселілу компанію друзів. Один вихваляється привезеною з мандрів 5-літровою пляшкою італійського вина. Питаю його за старий силовий тренажер на балконі.

– Та є, валяється, іржавіє.

– Продай, – кажу. – У мене не заіржавіє.

Наступний ранок починаю із заліза. Щоб завжди бути готовим пробити лід кулаками.

×