Один грош

- От западло... Ну як так - усі магазини зачинені. А як хтось води забув купити чи молока? - нервується моя подруга Галина.

Ми топчемося під дверима парфумерного супермаркету на вулиці Ставкі в центрі Варшави. До Польщі приїхали на півтижня. Три дні вивчали архітектурні пам'ятки. Покупки відклали на неділю.

- О, пані! Нині ж велике свято - Трійця. Церква не дозволяє торгувати навіть хлібом. Як хочете поїсти - то йдіть у ресторани, кнайпи, - радить молода жінка у світлих картатих джинсах. - Обов'язково сходіть у якийсь костел. Вечірні відправи в нас напрочуд гарні. Грає орган, багато молоді, дітей.

Церква не дозволяє торгувати навіть хлібом

- Нє, ну поляки диваки, - Галина проводжає поглядом картаті ноги. - Не розуміють елементарного. У неділю ж найліпший торг. Подивися, яка маса туристів ходить! Кожен купив би по пачці цукерок - і вже мегавиручка. Тільки з мене одної яка вигода була б.

Подруга планувала купити собі духи Chanel, а своєму хлопцеві - Armani. Відклала на це 600 злотих. Вона працює в українській міліції, і запевняє, що всі брендові парфуми в нас розливають у підвалах.

- А ще купила б собі купальник, джинси, - загинає пальці. - Я розумію, що духовність - головне. Але в костел можна піти зранку, а потім - на закупи.

Сідаємо в трамвай. У мене в жмені українські копійки переплуталися з польськими грошами. Вибираю потрібні, щоб купити квиток. Одна монетка випадає й закочується під крісло сивого чоловіка.

- Пані, це ваше, - подає він мені один грош.

Дивимося з подругою на нього з подивом. Бо за грош у Польщі не купиш нічого.

- Пані, але там є герб, - тицяє чоловік пальцем у монету.