Міністерство колорадських жуків

Пару тижнів тому в Києві була міжнародна конференція про вищу освіту. На неї приїхали декілька колишніх і теперішніх міністрів із сусідніх країн. Не було, однак, нашого міністра освіти. Його я побачив пізніше того ж дня двома поверхами нижче, у тому самому палаці "Україна", де відбувалася конференція. Він відкривав виставку подарунків, які нашому президенту вручили під час закордонних візитів. Із тієї причини перекрили перший поверх, і тим, хто вертався з конференції, треба було шукати, як у лабіринті, виходу на вулицю повз численні загорожі та особистих охоронців міністра, на очах веселої і розігрітої алкоголем публіки з виставки.

Тяжко уявити собі кращий символ стану сучасної освіти в Україні, аніж тодішнє порівняння третього й першого поверхів у палаці "Україна". Люди, які дбають про якісну вищу освіту - самі по собі, й міністр освіти - теж сам по собі. В одному місці, але порізно. Одні без привілеїв і відкриті до дискусії, другий – з особистою охороною та в режимі закритого доступу.

За останні 20 років у вищій освіті України відбулися радикальні зміни. Досить сказати, що зараз до вузів поступають 70-75 відсотків випускників середніх шкіл. Такого високого проценту не було не те, що за радянської влади – його немає в більшості країн. Сучасна Україна входить у десятку країн світу з найбільшою часткою студентів. Кількість, однак, не переходить в якість. Жодний український вуз не входить не те що в десять, але й тисячу найкращих університетів світу.

Освіта в Україні є одною з небагатьох галузей, які ніколи не знали безробіття. Кожен більш-менш притомний батько хоче, щоб його дитина здобула вищу освіту, і готовий за це платити. Відповідно, вузами курсує величезна сума офіційних і, частіше, неофіційних грошей, що перерозподіляється на різних рівнях влади. Годі дивуватися, що за таких умов вища освіта є одною з найбільш корумпованих галузей - більше, скажімо, за митницю чи податкову інспекцію, за опитуванням 2009 року. Власне,ця корупція з'їдає будь-які натяки на якість освіти.

Корупція ділиться на примусову - коли у вас вимагають хабар, і добровільну - коли ви його самі даєте. Хоча у вищій освіті перша значно перевищує другу, всупереч уявленню, що студенти самі охоче дають гроші, щоб лише здати сесію, насторожує інше: величезна кількість молодих людей, які приймають ці правила гри як щось цілковито нормальне.

І тут переходжу до суті справи. За останні 20 років в Україні виросло нове покоління, яке за своїми підставовими цінностями ближче до своїх 15-25-річних ровесників у Польщі, Німеччині, Португалії чи іншій європейській країні, ніж до українців мого віку чи віку Табачника, тобто 50 років і більше. Якщо ці молоді люди за 20-25 років прийдуть до влади, то ми матимемо нову, європейську Україну. При двох, однак, умовах: що більшість із найактивніших до того часу не виїде з України; а ті, хто залишаться, не дадуть себе скорумпувати, тобто не стануть подібними до сучасних міністрів.

Тож боротьба за Україну є зараз боротьбою за новий врожай - молоде покоління. На цьому тлі добре видно суть нашого міністерства освіти: це є міністерство - і режим - колорадських жуків. Їм ідеться про те, щоб знищити цей урожай. Тобто скорумпувати молодих людей, зробити їх подібними до себе.

Не кажу, що попередні режими були ідеальні. Але між ними й теперішнім була суттєва різниця: протягом трьох останніх міністрів була виразна тенденція до реформування української освіти у бік європейських стандартів. Зокрема, до введення незалежного тестування й автономії. Теперішнє ж міністерство робить усе, щоб цей рух не те що зупинити, але перенаправити його а протилежне русло.

Колорадські жуки мають ненажерливе, але неповоротке тіло. На відміну від рухливої сарани, вони ніколи не можуть з'їсти всього врожаю. Однак понадкушувати й зіпсувати можуть. Тому єдина ефективна тактика боротьби з ними - послідовно та якомога раніше усувати їх із поля. Доки не стало занадто пізно.